Чути мені здалека —
За громами доріг —
Тихо шумить смерека
У Карпатах моїх.
Стала вона, як мати,
Над подвір’ям старим,
Там, де пахощі м’яти
Куряться, наче дим.
Кличе мене додому,
До свого джерела —
Змити печаль і втому,
Як пилюгу, з чола.
Скоро приїду, скоро,
Не забарюся я.
Жди мене, Чорногоро,
Жди, матусе моя.
Змию, як пил зі скроні,
Сивину молоду,
І на твої долоні
Голову покладу.
Пісенний вірш туги за Карпатами, де смерека, як мати, кличе змученого поета додому, щоб змити печаль і втому біля рідного джерела.
Вірш належить до пісенної лірики Павличка, пов'язаної з його рідним Прикарпаттям. Смерека — карпатська ялиця — у його поезії є символом рідного дому й матері, що чекає сина.
Мотив повернення з далеких доріг до Чорногори відображає досвід поета, який більшу частину життя провів далеко від рідних гір — у Львові, Києві, на дипломатичній службі.
Тристопний дольник, близький до дактилічного ритму, з чергуванням жіночих і чоловічих закінчень. Римування перехресне (здалека — доріг — смерека — моїх).
Короткі рядки й простий синтаксис надають віршеві пісенності, а звертання в четвертій строфі («Жди мене, Чорногоро, / Жди, матусе моя») — інтонації щирого прохання.
Ліричний герой чує здалека, «за громами доріг», тихий шум смереки в Карпатах. Протиставлення гуркоту світу й тихого шуму дерева створює настрій ностальгії.
Смерека стоїть над старим подвір'ям, «як мати», там, де пахне м'ята. Вона кличе додому, до джерела, змити печаль і втому, «як пилюгу, з чола». Рідне місце мислиться як місце очищення.
Останні строфи поєднують Чорногору й матір в одному звертанні. Образ «сивини молодої», яку герой змиє «як пил зі скроні», і голови, покладеної на материнські долоні, творить зворушливий фінал повернення блудного сина.
Теми: туга за домом · Карпати · образ матері · повернення · краса природи