Твоя краса, як усміх сатани,
Що богові показує в пустелі
Майбутнього картини невеселі,
Печальний дим над струпами війни.
Але не відвертайся, а вжахни
Мій дух, що потемнів на безджереллі;
Яви в пречистих пелюстках морелі
Золу й морозне сяйво сивини.
Я затремчу в передчутті сумному,
Побачивши за обрієм біду,
Немов далеку блискавку без грому.
Але в твої обійми я впаду
І за тобою радісно піду
Назустріч бурі – в сяючу содому.
***
Філософський роздум про нерозривний зв’язок радості й печалі, любові й журби на життєвому шляху людини. Автор утверджує мужність і незламність духу.
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Вірш звучить у формі: канонічний п’ятистопний ямб. Шляхетна гармонія п’ятистопного ямба з класичним чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Класична сонетна архітектоніка: два катрени й два терцети. Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Твоя краса, як усміх сатани»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Яви в пречистих пелюстках морелі») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («І за тобою радісно піду») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · комічне й сатиричне · доля на чужині · людська гідність