У дитячому серці жила Україна —
Материнські веселі і журні пісні,
Та за мову мужицьку не раз на коліна
Довелося у школі ставати мені.
Непокривлену душу хотіли зламати,
Та ламалися тільки болючі киї,
Наді мною ночами відплакала мати,
Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її.
І померла з гризоти вона молодою,
Залишився назавжди без матері я,
Та не був ні хвилини в житті сиротою,
Бо вела мене далі Вкраїна моя!
1955
Автобіографічна поезія про дитинство, у якому за «мужицьку мову» карали в школі, про ранню смерть матері й про Україну, що стала для поета опорою і не дала йому відчути сирітства.
Вірш 1955 року спирається на реальні дитячі спогади Павличка: його шкільні роки припали на час, коли Галичина перебувала у складі Польщі, і українська мова в школі зазнавала утисків. Поет не раз згадував про покарання за рідне слово, і ці переживання стали основою його подальшої громадянської позиції.
Образ матері, яка співала «веселі і журні пісні», а потім рано пішла з життя, у ранній ліриці Павличка зливається з образом Батьківщини. Цей вірш — одне з перших програмних висловлювань поета про мову як основу особистості.
Вірш написано чотиристопним анапестом із перехресним римуванням: «Україна — коліна», «пісні — мені». Широкий, розлогий анапестичний ритм надає тексту пісенної плавності й водночас урочистої сповідальності.
Три строфи-чотиривірші утворюють чітку лінію розвитку: дитинство і приниження в школі, стійкість попри покарання, смерть матері й відчуття України як нової опори. Кожна строфа замикається сильним рядком-висновком.
Перший рядок задає ключову думку: Україна живе «у дитячому серці» ще до будь-яких свідомих переконань — через материнські пісні. Протиставлення цієї природної любові й шкільних покарань («не раз на коліна довелося у школі ставати») показує, як рано дитина зіткнулася з насильством над рідною мовою.
Друга строфа будує сильний контраст: «непокривлену душу» хотіли зламати, але «ламалися тільки болючі киї». Ця метафора стійкості звучить майже як народна приказка. Мати, яка «ночами відплакала» над сином, стає мовчазною свідкою його внутрішнього опору.
Фінал трагічний і світлий водночас: мати помирає «з гризоти молодою», проте ліричний герой не відчуває себе сиротою, бо його «вела далі Вкраїна». Так особиста втрата переростає в усвідомлення ширшої, національної спорідненості, а мова і пісня матері стають заповітом на все життя.
Теми: рідна мова · дитинство · образ матері · любов до України · стійкість духу