Якось вітер ніс листок,
І прикульгував щокрок,
І щокрок відпочивав,
І листок на землю клав.
Так, сердешний, занеміг,
Ніби ніс він збіжжя міх,
Важко дихав і сопів,
Аж упав, нарешті, в рів.
Я тоді листок підніс,
Але вітер, наче біс,
Хап його мені з руки
Та й у поле навпрошки.
І високо понад лан
Злинув хитрий вітрюган,
Свиснув, крикнув з-під небес,
І листок у хмарі щез.
Гумористичний дитячий вірш про вітер-хитруна, який удає, ніби знесилився, несучи листок, а потім вихоплює його з рук дитини й відносить у небо.
Вірш належить до поезій Дмитра Павличка для дітей, у яких явища природи постають живими персонажами з характером і настроєм. Такий прийом олюднення, споріднений із народною казкою, допомагає малому читачеві відчути природу як світ, сповнений пригод.
Павличко вмів говорити з дітьми просто, але без спрощення: його дитячі вірші мають чіткий сюжет, гру слів і несподіваний фінал, тому їх охоче включають до читанок і хрестоматій.
Вірш написано чотиристопним хореєм із суміжним римуванням: «листок — щокрок», «відпочивав — клав». Енергійний хореїчний ритм і короткі рядки відтворюють поривчастий рух вітру.
Текст складається з чотирьох чотиривіршів, які розгортають сюжет як маленьку казку: вітер несе листок, удає втому, дитина підбирає листок, вітер вихоплює його й зникає. Повтор «щокрок» у першій строфі створює ефект кульгавої ходи.
Вітер у вірші — справжній актор: він «прикульгує», відпочиває, важко дихає й сопе, ніби несе «збіжжя міх», хоча в нього лише легкий листок. Ця комічна невідповідність викликає усмішку й готує до несподіванки.
Коли дитина, пожалівши «сердешного», підносить листок, вітер раптом виявляється спритним, «наче біс»: хапає листок і летить «навпрошки» в поле, а потім свистить і кричить з-під небес. Вірш учить дітей уважно спостерігати за природою і з гумором приймати її непередбачуваність, а образ листка, що «в хмарі щез», додає фіналу легкої казкової магії.
Теми: природа в дитячих очах · гумор · гра і пригода · олюднення стихії · осінь