Вночі ти входила в море –
Під місяця оком вовчим,
І море ставало деревом,
А ти – забороненим овочем.
Я хвилю твою колихливу
До себе горнув, як галузь.
І бризками золотими,
Як листям, ти затулялась.
Та море, як мудра яблуня,
Само, нахилившись долі,
Поклало тебе коло мене
На кам’янім суходолі.
Довго над нами шуміла
Його потемніла крона.
Вкривала наш поцілунок
Пелюстка прозора й солона.
***
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Під місяця оком вовчим»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («Само, нахилившись долі») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («Пелюстка прозора й солона») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · інтимна лірика · доля на чужині · людська гідність