Я в пазуху зайду тайком,
Неначе злодій до комори.
Там пахнуть груди молоком,
Мов травами гуцульські гори.
Нічого більше там нема,
Лиш хрестик золотий – між ними,
І запах, що мене з ума
Збиває тайнами хмільними.
Я не вкраду того хреста,
Бо золота мені не треба.
Я тільки притулю уста
До тих висот, немов до неба.
***
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Вірш звучить у формі: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Стрункі чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Я в пазуху зайду тайком»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («І запах, що мене з ума») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («До тих висот, немов до неба») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · інтимна лірика · елегійні роздуми · пейзажна лірика