“Якби могла прийти до мене цеї миті…”
Дмитро Павличко
Якби могла прийти до мене цеї миті
Та дівчинка моя, що в сяєві блакиті
Приходила колись, весела, як струмок,
І вся вливалася в ріку моїх думок,
Просвітлюючи їх своєю чистотою
Аж до самого дна, якби вона святою
Дитинністю мене пойняла нині знов,
Я б у собі згасив грімниць буремну кров,
Пал невдоволення, за ідеалом тугу,
Посвяти печію, ненависті напругу,
Печаль обов’язку, зневагу до раба –
Стлумив би я в собі! І знову голуба
Моя душа була б, як та вода зі звора, –
Та вже не прилетить моя любов прозора.
І добре, що нема нікому вороття,
Що на одну любов дано одно життя.
А в той далекий час – я добре пам’ятаю –
Рай принесла вона – зробив я пекло з раю,
З її невинності я честь кував свою,
А з кротості – той меч, що гостриться в бою,
З незайманих зітхань суворі блискавиці
Творив я і вганяв, як цвяхи, в чола ниці,
З блаженних намірів робив я дзвін добра,
Щоб він горлав – “ганьба” або кричав – “ура”,
Прозорість радісну я взяв на силу гніву,
Я тінню світла став, дав правій – руку ліву,
Я цілий світ любив у дівчинці моїй,
Я сотворив себе з її дитячий мрій,
І добре, що вона вже не прийде до мене,
Не прояснить моє від почувань теменне,
Від боротьби трудне й палюче єство,
В якому дух життя справляє торжество.
***
Про вірш
Пристрасна й водночас шляхетна інтимна сповідь про всепоглинаюче кохання, душевну чистоту та радість злиття закоханих сердець.
Історія
Твір створено видатним українським поетом, перекладачем і громадським діячем Дмитром Павличком (збірок «Гранослов» (1968), «Сонети подільської осені» (1973) або «Таємниця твого обличчя» (1974)). Будучи однією з центральних постатей українського шістдесятництва та подальшого відродження незалежності, Павличко поєднав громадянську мужність із найтоншим ліризмом.
Його поезія стала хрестоматійною для багатьох поколінь читачів, а створені на його вірші пісні (зокрема шедевр «Два кольори») увійшли до генетичного коду сучасної української нації.
Форма
Вірш звучить у формі: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Павличко віртуозно володіє строгими класичними формами (сонет, рубаї, пісенна строфа), надаючи їм пристрасної емоційної напруги.
Як читати
Вірш відкривається яскравим образом або емоційним зверненням («Якби могла прийти до мене цеї миті»), що миттєво підкорює щирістю та внутрішнім вогнем почуття.
У кульмінації («І добре, що нема нікому вороття») стикаються дві стихії — драматична напруга боротьби чи розлуки та нездоланна жага гармонії й любові, що тримає світ.
Завершальні рядки («В якому дух життя справляє торжество») звучать з карбованою афористичною силою, карбуючи в серці читача високий моральний ідеалізм автора.
Теми: громадянська лірика · інтимна лірика · філософія буття · людська гідність