Кравчиня Маруся

Марійка Підгірянка

Була хатка в долині.
У малій тій хатині
Жила мати старенька,
З нею доня маленька.

Каже мамі Маруся:
— Шити, мамо, навчуся.
Шити, ще й вишивати —
На хлібець заробляти.

Вчилась доня пильненько,
Вміє шити гарненько.

— Пустіть мене в світ, мати,
В людей праці шукати. —

Іде доня, мандрує,
Рак напроти правцює.
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдеш ти в дорогу? —

— Іду в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! —
— А я ножички маю,
Що захочеш, покраю. —

Ідуть, праці шукають,
Їжачка зустрічають:
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? —

— Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! —
— І я піду в світ з вами.
Маю свитку з голками.

Марійка Підгірянка — На лижах Марійка Підгірянка — Зайчик в тернині Марійка Підгірянка — Маленькі наші ноги Ще 45 творів → Біографія Марійки Підгірянки

Ідуть, праці шукають,
Котика зустрічають.
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? —

— Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! —
— Я пряду і мотаю,
Для вас пряжі придбаю! —

Ідуть, праці шукають,
Павучка зустрічають:
Привітавсь: — Слава Богу!
Куди йдете в дорогу? —

— Йдемо в світ людям шити,
Щоб на хліб заробити! —
— А я буду вам ткати
Полотенце на лати. —

Ідуть, далі мандрують,
Бором, лісом прямують.

Бігли попри тернину,
Подерли одежину.
Ну, нічого робити,
Нову треба пошити.

На пеньки посідали,
Тяжку працю почали.

Котик пряв і мотав,
Полотно павук ткав.
А рак одяг кроїв,
Ні разу не схибив.

Їжак голки давав,
Раз у раз насиляв.
А Марусечка шила,
Вділ голівку схилила.

І так за одну днину
Мали всі одежину.

Панич рак-неборак
Жупанець мав, як мак.
Їжачок-сірячок
Із тонких ниточок,
А павук виткав сам
Собі хрест на жупан.

Котик вибрав кожушок,
Щоб не змерз і не змок.
На Марусечці убори
Шиті в народні узори:

Передок й рукави,
Жупан гарний новий
І чудова спідничка,
Під коралями стрічка,
На голівці вінок —
Хоч іди у танок.

Ідуть далі, мандрують,
Аж зозульку десь чують.
Бором — лісом літає,
По доріжках питає:

— Чи знайдеться кравчиня,
Щоби одяг пошила,
Гарний одяг весільний
Для самої князівни? —

Наші кравчики чують
Та чимскорше мандрують
Аж до Києва міста.
Там церков є аж двіста,
Дніпро плине в долині
Під береги зелені.
А на горі палата
Князева пребагата,

Споглядає в долину
На цілу Україну.

Йде Маруся під гору
Аж до княжого двору.
У дворі повно гуку
І гамору, й стуку.

Варять, печуть без упину
На весільну гостину.
Слуги ходять усюди —
Бачать: йдуть якісь люди.

Межи ними дівчина
Гарно-пишно вдягнена.
І князівна виходить,
Наче сонечко сходить.
Та й Марусі питає,
Чого вона бажає.

А Маруся їй каже:
— На запрошення княже
Йду пошити князівні
Красні шати весільні.
Тут помічники мої,
Всі до праці готові.

Князівна відповіла:
— Ший, дівчинонько мила.
Лиш не знаю, чи встигнеш,
Чи до ранку пошиєш! —
— Встигну, встигну напевно,
Милостива князівно! —

І всі повні охоти
Узялись до роботи:
Котик пряв і мотав,
Павук узорами ткав,
Їжачок у голки
Всиляв срібні нитки,

А Марусенька шила,
Мережила, робила.
Так шили без устанку
Цілу нічку до ранку.
Вийшло сонце на гору:
Йде Маруся до двору.

Помічники за нею
Несуть пишну кирею.
Стали перед ворота —
Сяє сукня, як злота.
Отворив князь віконце,
Бачить одяг як сонце.

Мережки в нім біліли,
Вишивки мерехтіли.
Сіяв жупан нашитий
В перли і самоцвіти.
А князівна зраділа,
Зараз сукню наділа.

А всі ахнули з дива:
— Яка ж вона вродлива,
Яка вона прекрасна,
Наче зіронька ясна! —
І князівна зраділа,
Ще й жупан наділа.

Плеще в ручки пещені
І дякує дівчині.
Дала кравчикам дари
Червінці і таляри,
На весілля просила,
Пампушками гостила.

Взяли кравчики плату —
Нагороду багату.
І вибрались потому
У дорогу до дому.

Дома плаче матуся:
— Де то моя Маруся? —
Ось стук-стук у віконце —
В ньому личко як сонце.

— Відчиняйте, матусю,
Привітайте Марусю! —
Входить доня у хату,
Несе грошей багато.
Несе дари в торбинці —
Для матусі гостинці.

Потім жили щасливо,
Ґаздували на диво.
Доня хату поклала
І худібки придбала,
І машину купила —
І співала і шила...

Про вірш

Віршована повчальна казка оспівує цінність чесної ремісничої праці, солідарність і взаємодопомогу в подоланні життєвих нестатків. Твір випромінює світлий оптимізм, фольклорну лагідність та педагогічну віру в перетворювальну силу фахового вміння.

Історія

Твір постав у міжвоєнний період педагогічної та літературної праці Марійки Підгірянки (Марії Домбровської) на західноукраїнських землях (зокрема на Закарпатті та Галичині), де авторка активно створювала казки й сценічні картини для читанок і дитячих часописів («Світ дитини», «Дзвіночок»).

Будучи народною вчителькою, Підгірянка гостро відчувала соціально-економічні злидні українського селянства. Образ сирітської або бідної хатини, звідки дитина вирушає «у світ по працю», був реалістичною художньою проекцією тогочасного заробітчанського побуту, переосмисленою в гуманістичному, казковому ключі.

Форма

Твір написано чотиристопним хореєм із переважанням суміжного (парного) римування (aabb), що надає оповіді живої динаміки, притаманної народним кумулятивним казкам і коломийковим приспівкам.

Ритмомелодика спирається на інтонаційні повтори, діалогічні репліки з традиційною формулою вітання («Слава Богу!») та чергування чоловічих і жіночих закінчень, створюючи легкий для дитячого сприйняття пісенний рух.

Як читати

Сюжет побудовано за класичним кумулятивним принципом фольклорної мандрівки, де зустріч із кожним антропоморфним персонажем (Раком, Їжачком, Котиком, Павучком) уособлює природний поділ ремісничих функцій (краяння, забезпечення голками, прядіння, ткацтво). Персонажі тваринного світу виступають носіями органічних трудових навичок, гармонійно інтегрованих у людське ремесло.

Маруся втілює архетипний образ працьовитої дитини-господині, чиє ремесло стає запорукою соціального порятунку та гідності. Праця тут десакралізує нужду, перетворюючи мандрівку на простір взаємної підтримки й світлої дитячої артельності, де пошана до хліба поєднується з естетикою творення нового одягу.

Теми: дитяча література · ремесло і праця · взаємодопомога · казковий сюжет · повага до праці

Усі поети