Снилось мені ясне сонце, що в хаті світило —
а то лиш так моя мама дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик, що пестив колосся —
а то мені моя мама гладила волосся.
Снилась мені ягідочка, як мед солоденька —
а то мене цілувала мама дорогенька.
Снились мені ангелики, що в рай мене несли —
а то мене мами ручки до серця притисли.
Поетична сповідь дитячої душі про безмежну материнську ніжність, де щоденна ласка матері постає найвищим земним відлунням небесної любові. Твір сповнений світлої довірливості, тихого захоплення та глибокого сакрального відчуття родинного тепла.
Вірш постав у ранній, надзвичайно плідний період творчості Марійки Підгірянки (Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської), коли молода народна вчителька працювала в селах Галичини й Закарпаття. Спостереження за світосприйняттям сільських дітей та особистий досвід материнства спонукали її творити дитячу поезію принципово нової якості — позбавлену сухого повчання, натомість зіткану з органічного ліризму та фольклорного інтонування.
Образ матері є наскрізним архетипом усього творчого доробку поетеси. Публікований у тогочасній галицькій періодиці (зокрема на шпальтах дитячих часописів «Дзвіночок» та «Світ дитини»), цей текст виконував не лише естетичну, а й важливу етнопедагогічну місію: утверджував культ матері як берегині домашнього вогнища та духовної спадкоємності українського роду.
Твір побудовано у формі чотирирядкової пісенної строфи, написаної коломийковим чотирнадцятискладником (розмір 4+4+6 складів або виразний хореїчний ритм із внутрішньою цезурою), що надає звучанню природної колискової наспівності.
Римування суміжне (парне, aabb) із винятково жіночими клаузулами (світило — мило, колосся — волосся, солоденька — дорогенька, несли — притисли). Така симетрична звукова організація у поєднанні з мелодийною ретардацією підкреслює лагідну, утихомирюючу просодію вірша.
Композиція вірша збудована на витонченому синтаксичному паралелізмі та прийомі розгорнутого психологічного протиставлення: кожна строфа фіксує перехід від міфічно-ідеалізованого сновидіння до ще світлішої реальності материнської опіки («Снилось мені... — а то лиш так моя мама...»). Сон і дійсність тут не суперечать одне одному, а перебувають у стані гармонійного взаємодоповнення.
Тропіка твору насичена делікатними сенсорними образами: зоровими (ясне сонце, що зігріває хату), тактильними (вітрик, що пестить колосся, шовковий дотик до волосся), смаковими (медова ягідочка поцілунку). Метафоричні зіставлення послідовно підносять побутовий дотик матері до рівня природної благодаті, акцентуючи сакральну єдність дитини, родини й навколишнього всесвіту.
Кульмінаційне завершення твору експлікує мотив ангельської присутності («Снились мені ангелики, що в рай мене несли...»), де мамині обійми стають земним еквівалентом раю. Поетеса тонко десакралізує суто релігійний образ, переносячи трансцендентне відчуття захищеності в людське материнське лоно, серце й долоні.
Теми: материнська любов · дитяче світовідчуття · родинний затишок · образ раю · ніжність і турбота · поетизація дитинства