Благаю Тебе, Боже мій,
Серцем всім молю.
Ти мені в груди пісню влий
Могучу з болю!
Нехай голосна, як сурма,
Краєм полине,
Щоби розпуклись ті ярма,
Що люд в них гине.
Щоб дні не йшли тобі в журбі,
Вкраїно бідна,
Щоби заграла і Тобі
Пісня побідна...
По цілім краю, щоб встав люд
З хат і палат на щирий труд
Для Тебе, Рідна!
Пристрасна громадянсько-сакральна лірика, в якій особистий поетичний дар осмислюється як знаряддя жертовного національного пробудження та подолання вікового поневолення України.
Поезія постала в бурхливий період визвольних змагань українського народу кінця 1910-х років, коли розпад імперій відкрив шлях до національного самовизначення, а Галичина палала у вогні українсько-польської війни та боротьби за ЗУНР.
У цей час Марійка Підгірянка тісно співпрацювала з патріотичними часописами («Жіноча доля», «Свобода»), створивши цілу низку віршів-маніфестів для Січових Стрільців та шкільної молоді. Вона вбачала своє призначення не просто у вчителюванні, а в духовному озброєнні нації словом.
«Молитва» репрезентує традицію релігійно-патріотичної інвокації в українській поезії, започатковану Тарасом Шевченком та продовжену Франком і Кониським, де звернення до Всевишнього позбавлене пасивного упокорення й натомість дихає пророчим закликом до колективної дії.
Вірш написано чотиристопним ямбом із чергуванням пірихіїв, які створюють пружну маршову ходу та ораторську динаміку. Завершальна строфа трансформується у подовжену семирядкову тираду (септет) із долученням різностопних рядків, що фіксує кульмінаційне напруження думки.
Римування у перших трьох катренах перехресне (АВАВ) із регулярним чергуванням чоловічих і жіночих рим (мій — влий, молю — болю; сурма — ярма, полине — гине). У фінальній строфі римова композиція ускладнюється концентрично-суміжним малюнком (ААВССВ), створюючи гімнічний акорд.
Центральний концепт твору — переплавлення екзистенційного болю в суверенну естетичну і суспільну силу («пісню влий / Могучу з болю»). Поетеса благає не про особисте затишшя чи розраду, а про наділення її голосом-інструментом, здатним трощити колоніальні кайдани («Щоби розпуклись ті ярма»).
Метафора пісні-сурми вводить мілітарно-воскресний лейтмотив: слово мислиться як пряма детонація національної гідності, здатна розірвати багатовікову летаргію пригнобленого народу. В образі персоніфікованої «бідної Вкраїни» зливається релігійна емпатія до стражденної матері та державницьке прагнення суверенітету.
Фінальна візія долає соціальне розшарування через заклик до солідарної суспільної праці: вихід людей «з хат і палат» постулює надкласову консолідацію нації. Одухотворений «щирий труд» постає єдиним повноцінним еквівалентом волі, увінчуючи романтичну тезу про працю як найвищу форму патріотичної жертви.
Теми: молитва за Україну · національне відродження · покликання поета · визвольні змагання · єдність народу · патріотичний обов'язок