О, Мати Божа, о, райський цвіте,
Тебе благають вкраїнські діти:
Не дай в неволі нам загибати,
Вкраїну нашу верни нам, Мати.
Де наші предки конали в ранах,
Не дай нам, дітям, жити в кайданах,
Позволь зібрати жертв наших жниво,
Вкраїну нашу верни нам, Діво.
О, Мати Божа, неба княгине,
Хай наша пісня до Тебе лине,
В тій пісні просьба покірна-щира,
Дай нам діждатись волі і мира.
Прониклива дитячо-хорове благання до Богородиці, в якому наївна дитяча віра поєднується з трагічною історичною пам'яттю поколінь та непохитною надією на звільнення поневоленого краю.
Вірш виник у період національно-визвольних змагань українців Галичини, найімовірніше в роки Першої світової війни або пореволюційного протистояння за державність (1914–1920), коли дитяче середовище було глибоко травмоване війною, смертями батьків і втратою рідного дому.
Марійка Підгірянка, будучи народною вчителькою за покликанням, вибудовувала шкільний та виховний репертуар на глибокому синтезі християнської етики та національної ідентичності. Цей твір писався для хорового декламування в школах, читальнях «Просвіти» або храмах під час травневих богослужінь (Маївок).
Твір органічно вписався в багату галицьку традицію богородичних кантів і пісень, водночас перетворивши канонічну молитву на легітимний простір дитячого патріотичного опору в умовах окупаційного тиску.
Вірш написано чотиристопним хореєм із повностопними чотирнадцятискладовими двовіршами, організованими у три строфи-чотиривірші (катрени) з чіткою пісенно-молитовною цезурою після другої стопи.
Римування виключно парне, суміжне (ААВВ), з переважанням жіночих відкритих та напіввідкритих клаузул (цвіте — діти, загибати — Мати; ранах — кайданах, жниво — Діво), що забезпечує кришталеву мелодійну чистоту, характерну для хорового співу a cappella.
Образ Богородиці моделюється через канонічні метафори візантійсько-української традиції («райський цвіт», «неба княгиня»), проте постає насамперед як небесна Мати для дітей, чия земна мати-батьківщина розтерзана загарбниками. Тим самим поетеса апелює до архетипу Покрови — захисниці українського роду.
Дитячий голос у творі набуває ознак соборного суб'єкта: малеча бере на себе функцію прохачів за весь етнос. Рядки «Де наші предки конали в ранах, / Не дай нам, дітям, жити в кайданах» встановлюють нерозривний континуум родинної та національної пам'яті, де кров предків вимагає гідного майбутнього для нащадків.
Ключова метафора «Позволь зібрати жертв наших жниво» спирається на євангельську та хліборобську семантику. Страждання, кров і сльози нації осмислюються не як марна загибель, а як посіяне зерно, жнивами якого мають стати заповітні й нероздільні цінності — «воля і мир».
Теми: богородична лірика · дитяча молитва · свобода і мир · історична пам'ять · жертовність предків · християнський патріотизм