За селом, селом, в полі чистому
З гучним гомоном граки граються.
На дубочкові, на безлистому
З чорним вороном розмовляються.
За селом, селом, в полі чистому,
Сірі сумерки пливуть з мряками.
На дубочкові, на безлистому
Чорні ворони вснули з граками.
За селом, селом, в полі чистому
Чиясь ватерка закурилася.
На дубочкові, на безлистому
Чиясь думонька зажурилася.
*Ватерка — маленька ватра (вогнище, багаття)
Глибоко медитативний пейзажно-філософський етюд передає стан екзистенційної самотності й сутінкового смутку крізь циклічні рефрени безлистого степового простору.
Поезія належить до зрілої інтимно-пейзажної лірики Марійки Підгірянки, адресованої дорослому читачеві або підліткам, і розкриває авторку як тонку майстриню психологічного настроєвого малюнка, далеку від суто спрощеного дитячого дидактизму.
Образ самотнього вогнища («ватерки») та безлистого дуба несе в собі глибокі автобіографічні рефлексії поетеси, пов'язані з нелегкою долею галицької вчительки, поневіряннями в часи воєн і біженства, відчуттям відчуженості та тихої туги за недосяжним душевним прихистком.
Вірш організований у три чотирирядкові строфи з чіткою суворою симетричною конструкцією. Кожна строфа послуговується анафоричними заспівами: непарні рядки 1 і 3 повторюються з незначними варіаціями («За селом, селом, в полі чистому...», «На дубочкові, на безлистому...»), створюючи ефект заколисувального речитативу.
Метрична основа — тристопний дактиль із дактилічними клаузулами («чистому / граються», «безлистому / розмовляються»), що зумовлює плавну, уповільнену, плачевну мелодику, споріднену з народними голосіннями та піснями-думами.
Образна тканина твору тяжіє до неоромантичного й символістського світовідчуття. Простір розімкнений у степову безвість («в полі чистому»), де домінує архетип самотнього дерева — безлистого дубочка, що уособлює оголену людську душу перед лицем життєвих бур і наближення зими. Колористика поезії позбавлена яскравих барв: вона розгортається у спектрі сірих сутінків, туману й чорного воронячого оперення.
Концептуальне зростання смислу відбувається в третій строфі: від побутового руху птаства через статичний сутінковий сон поетеса виходить на екзистенційний рівень. «Чиясь ватерка», що курить самотній дим у полі, стає символом примарного життєвого тепла, яке безпосередньо суголосне «чиїйсь думоньці», що зажурилася на вітах осіннього дерева, перетворюючи краєвид на стан внутрішньої людської самотності.
Теми: осіння елегія · самотність і журба · символіка дерева · сутінки · народнопісенний паралелізм · медитативна лірика