Підростає Юрко в сні
Марійка Підгірянка
Полями, лугами
Літечко іде,
Теплими руками
Юрчика веде.
Юрчик наш маленький,
Миліший над все,
В очах голубеньких
Сонечко несе.
На губках рожевих —
Усмішка, як цвіт,
У словах пестливих —
Чар дитячих літ.
Прибуло до хати
Миле внученя:
Буде щебетати
Нам воно щодня
Щічки розцілує
Сонце золоте,
Личко розмалює —
Личко зацвіте.
Малюка обвіють
Леготи в селі,
Виростуть, зміцніють
Ніженьки малі!
Будуть мандрувати
По гаях, садках,
Будуть спочивати
В тихих холодках.
Будеш тут ходити
Цілий день-деньок,
Буде тебе вчити
Пташка пісеньок!
В нічку місяченько
Засія тобі —
Осяє личенько,
Очка голубі.
Зіроньки-моргулі
Вимережать сни;
Люлі, Юрцю, люлі,
Спи, дитятко, спи!
Про вірш
Світла бабусина елегія-благословення, що опоетизує зростання малюка серед буйної природи рідного краю під лагідний спів колискової.
Історія
Твір належить до зрілого періоду творчості Марійки Підгірянки, коли в її поезії зазвучала тема бабусиної радості — зустрічі внуків, родинного спадкоємства поколінь і благословення нового життя. Авторка пережила численні випробування війнами й переїздами, тому дім і внуки стали для неї найбільшим джерелом душевної розради.
Вірш репрезентує традицію української пестушки та родинної лірики, де прихід нової людини у світ («Прибуло до хати / Миле внученя») осмислюється як радісне свято всієї родини й гармонійне злиття дитячої душі з лагідним довкіллям.
Форма
Розмір твору — тристопний хорей із чергуванням жіночих і чоловічих рим (хореїчний тристопник із перехресним римуванням abab), що забезпечує легкий, плавний, танцювально-колисковий рух строфи.
Строфіка організована у гнучкі чотиривірші, багаті на евфонічні алітерації плавних та сонорних приголосних ([л], [н], [р]), що надають віршу мелодійної прозорості та пісенності.
Як читати
Образ літа персоніфікований: воно ступає лугами, тримаючи Юрчика за руку, стаючи для нього турботливим провідником у великий світ. Образ дитини змальовано крізь сонячну та квіткову емблематику: очі кольору блакиті несуть сонце, усмішка на губах розквітає цвітом, а самі щічки розціловані золотим промінням.
Фінал поезії природно перетікає в тиху колискову («Люлі, Юрцю, люлі, / Спи, дитятко, спи!»). Сон малюка вимережують «зіроньки-моргулі», а нічний місяченько стає оберегом, формуючи архетипний образ затишного, сповненого доброти всесвіту, де кожна травинка й пташка сприяють росту та щастю дитини.
Теми: любов до онука · дитинство · колискова · гармонія з природою · сон і мрії · радість материнства й бабусин благослов