Ант і орел
Коли кремезний ант поставив зруба,
Щоб мати добру хату для дітей,
Старий орел з–під хмар спустивсь
на дуба
Натомлений носій лихих вістей.
Орел
Даремно ставиш хату в цьому полі —
Я небезпеку вгадую здаля.
Ант
Що тямиш ти у хліборобській долі?
Поглянь, яка земля… Яка земля!
Орел
Ти, чоловіче, не шануєш роду —
Твоїх дітей понищать до ноги:
Із заходу, із півдня та зі сходу
Тебе вже обступають вороги…
Та не злякався ант — рідню покликав.
На берегах Славутича-ріки
З ворожих ран лилася кров велика,
Грудьми на ниву впали земляки.
В степи відкинув ант ворожу лаву.
І хоч не всі вернулися сини —
Радів, що жито виросло на славу,
Що множаться гривасті скакуни.
Але в передчутті нової січі
Спустивсь орел до знаних берегів.
Орел
Покинь цю землю, добрий чоловіче —
Ти сієш заздрість в душах ворогів.
Де не літав, але землі такої
Не зустрічав…
Багатства немалі!
Та ні тобі, ні правнукам спокою
Повік не знати на оцій землі.
З племен бідніших створяться
держави —
Кордон позначать не твоїм кілком;
В науках мудреці досягнуть слави,
А ти лишишся вічним мужиком.
Якщо повік не буде щастя в хатах,
А кров синів — лиш добриво лугам,
Яка користь тобі від нив багатих?
Іди в ліси — віддай їх ворогам.
…Минуть гіркі століття. Стане ясно.
Що правду мовив незрадливий птах:
І діти, прозріваючи завчасно,
Кістками ляжуть в антових житах.
Та хоч страждань ще прийде повна
міра
Навколішки не стане волелюб.
І не помре у душах горда віра,
Що ант не марно тут поставив зруб.
15.11.1979