Авторське побажання
Микола Руденко
Часом уявлю оце писання
В томику —
І виплачусь над ним…
Враз тюремне самокопирсання
Стане осоружним і нудним.
Сам пораджу: не купуй, читачу,
Ці пропахлі потом сторінки,
До яких належать у придачу
Не квіткові —
Дротяні вінки.
Бачиш, друже: в нас на квіти бідно
(В зоні є п’ятірка мальв–сиріт) —
Отже, римування відповідно
Пристосоване до слова “дріт”.
Ох, те слово! У звучанні вірша
Воно ріже вухо знов і знов —
Бо у серце западає гірше,
Ніж “троянда” чи, скажім, “любов”.
Хай цвітуть троянди. Хай у небо
Всюди линуть радісні пісні.
Та, даруйте, нагадати треба:
Десь натягують самі для себе
Люди загорожі дротяні.
Думкою до них вертайся знову,
Доки ще лишився на землі
Хоч один, хто за правдиве слово
Корчиться у дротяному злі.
Лиш коли останній політв’язень
Вернеться з тюремної імли —
В кочегарці найдешевших лазень
Ці рядки безжалісно спали.
То не жертва й не духовне мито,
Що з поета вимагає Зло —
Просто хай вони поможуть змити
Все, що таврувало і пекло.
Ну, а я, здолавши перевали
На шляху до вічних володінь,
Цим рядкам, що в серці визрівали,
Мовлю: ви мене порятували
Від душевних зривів і падінь.
02.11.1980
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Авторське побажання»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Авторське побажання» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1980 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Авторське побажання» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність