Благання
Микола Руденко
Лечу кудись орбітою земною.
Люблю й ненавиджу усе земне…
Не я пишу, а Слово пише мною —
Воно вже вкрай заїздило мене.
Не інший хтось — мене загнало Слово
Сюди, де дротом заткана нора.
Благаю, всемогутній душолове,
Пусти мене на волю —
Вже пора!
Я звершив Боже і людське веління
І вже чогось нового не скажу
Із того, що майбутні покоління
Як вирок покладуть на цю межу.
Я ще не долюбив жіночі руки
І не дослухав пісню у гаю.
А десь ростуть без дідуся онуки —
Впусти їх, Боже, в бороду мою.
Я все сказав, нітрохи не збрехавши.
Як я тебе ненавиджу, тюрма!
Пусти мене — і я піду, як завше,
Туди, де для очей
Межі нема…
Та йдуть роки. І серед ночі знову
Мене хтось будить поштовхом у бік.
На кого верхи сіло віще Слово —
Той, далебі,
Пропащий чоловік.
13.01.1980
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Благання»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Благання» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1980 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Благання» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність