Апологія болю
Микола Руденко
Пам’яті Олени Антонів
Як слово у нашій мові —
Так біль у живих світах.
Без болю немає любові —
Є смерті печать на вустах.
Ген зорі світяться болем,
І знає серце моє,
Що блискавка нервом голим
В живому світі стає.
І ти зрозуміти мусиш:
Якщо у неждану мить
Прокотяться землетруси —
Це значить землі болить.
Це морю явилось і полю
Планетного серця биття.
О болю, всесвітній болю —
Правдива ознака життя!
Не хочу, щоб не боліло —
Хто стати мерцем поспіша?
Хай болем відлунює тіло,
Коли заспіває душа.
05.01.1986 Сибір
Про вірш
Правозахисна та філософська лірика «Апологія болю»: гімн внутрішній волі, мужність політв'язня перед лицем радянського ГУЛАГу та віра у воскресіння України.
Історія
Поезія «Апологія болю» створена Миколою Руденком у драматичний період боротьби (1986 рік) — у підпіллі Гельсінського руху, у тюремних слідчих ізоляторах або в мордовських таборах суворого режиму.
Поет писав ці вірші в умовах постійних обшуків і карцерів, заучуючи рядки напам'ять або передаючи їх на волю крізь табірні кордони через мужню дружину Раїсу Руденко.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Поетична мова відзначається граничною точністю слова, відсутністю пишномовства та біблійною вагою кожного формулювання.
Як читати
У вірші «Апологія болю» ліричний герой стверджує суверенність власного духу: тіло можна ув'язнити, але душа, що пізнала істину свободи, залишається непідвладною тиранам.
Моральний стоїцизм поета ґрунтується на щоденній праці совісті та глибокому переконанні, що імперія брехні приречена на неминучий крах.
Твір промовляє до нас як заповіт лицаря духу, чий подвиг наблизив державну незалежність сучасної України.
Теми: микола руденко · внутрішня воля · табірна поезія · гельсінська група · стійкість духу · свобода і гідність