Березню снилось:
він ще в березах,
ще під корою
соки дрімають.
Грім на порозі
гримнув луною.
Луснула брунька –
квітень розкрився.
Вітром палючим
сосна стрепенулась
впала додолу
крапля живиці.
Скільки ж чекати
цвіту-привіту?
Хочеться випить
сонця ковточок.
Так забаглося
соком кленовим –
крапля по краплі
згасити спрагу.
Хочеться взяти
стежку за руку
та й повести,
мов дитину, до гаю.
Стати в березах
і довше слухать,
як розмовляв
мурашка з весною.
Весняний вірш-сновидіння про пробудження природи від березня до квітня, сповнений спраги сонця, соку й тиші березового гаю.
Микола Сингаївський часто звертався до календаря природи: березень, квітень, жовтень у його віршах стають живими персонажами. Цей текст належить до експериментальніших у його доробку — неримований, побудований на короткому народному ритмі, він ближчий до замовляння чи веснянки, ніж до класичного вірша.
Поліське дитинство поета з березами, кленами й соснами дало йому багатий словник природи, і тут цей словник звучить особливо свіжо: живиця, брунька, кленовий сік, мурашка.
Вірш неримований, але ритмічно чітко організований: кожен рядок має десять складів і ділиться цезурою на дві рівні половинки, кожна з яких звучить як дактиль із хореєм («Березню снилось: / він ще в березах»). Такий короткий, пульсуючий ритм нагадує народні веснянки й надає тексту танцювальної легкості.
Відсутність рими компенсується звуковими повторами: алітерацією на «б» і «р» у першому рядку («Березню… березах»), внутрішніми співзвуччями «цвіту-привіту», анафоричним «Хочеться…».
Вірш починається з гри слів: березню сниться, що він «ще в березах», — назва місяця звукописно зростається з деревом, у якому під корою «соки дрімають». Природа ще спить, але сон уже неспокійний: грім «на порозі», брунька «луснула», і квітень розкривається, мов квітка.
Друга половина вірша — це спрага. Ліричний герой хоче «випить сонця ковточок», «крапля по краплі згасити спрагу» кленовим соком. Весна переживається тілесно, як потреба тепла й життєдайної вологи. Образ «взяти стежку за руку та й повести, мов дитину, до гаю» — один із найніжніших у поета: людина стає провідником для самої дороги.
Завершується вірш тишею: стати в березах і слухати, «як розмовляв мурашка з весною». Мікроскопічний масштаб — мурашка — підкреслює, що весна відбувається в кожній найменшій істоті, і поетові досить уважно прислухатися, щоб почути цю розмову.
Теми: пробудження природи · весна · спрага життя · дитяче світовідчуття · березовий гай