Просинаються Татри,
як зелені ведмедиці.
Струшують сині тумани
і поволі ідуть умиватись.
А потім довго вдивляються
в сині озера,
в ріки-бистрини.
Просинаються Татри –
і потягаються, як жінки спросоння.
А мені страшно їх налякати
в цій озонній,
п’янливій,
ворсистій тиші.
Лише електрички
їх на світанку безжально будять,
залишаючи у лісах
металеве,
із вранішнім передзвоном, відлуння.
А хлопчаки проснуться пізніше
і йтимуть у Татри –
збирати крихти срібла
і голоси передзвонів.
Верлібровий пейзаж ранкових Татр, які прокидаються, мов зелені ведмедиці, і яких поет боїться сполохати в їхній озонній тиші.
Вірш належить до закордонних етюдів Миколи Сингаївського, написаних під враженням від подорожей до Чехословаччини. Татри — найвищі гори Карпатської дуги на кордоні Словаччини й Польщі, а згадані у вірші електрички, ймовірно, відсилають до гірської електричної залізниці, що сполучає татранські курорти.
Для рівнинного поліщука гори були дивом, і в цьому вірші поет дає волю фантазії, перетворюючи гірський масив на живу, майже казкову істоту.
Вірш написано верлібром — без рими й сталого метра, — з довгими, розлогими рядками, що відтворюють неквапність гірського ранку. Ритм тримається на синтаксичному паралелізмі й повторі ключової фрази «Просинаються Татри».
Нанизування епітетів («в цій озонній, п’янливій, ворсистій тиші») створює уповільнення, наче поет затримує подих, щоб не порушити тиші.
Центральна метафора — Татри як «зелені ведмедиці», що прокидаються, струшують «сині тумани» й ідуть умиватися в озера. Пізніше гори «потягаються, як жінки спросоння». Подвійне уособлення — звір і жінка — передає водночас могутність і ніжність гірського краєвиду.
Ліричний герой виступає не підкорювачем, а гостем: йому «страшно їх налякати». Синестетичний образ «озонної, п’янливої, ворсистої тиші» дає відчути гірське повітря на смак, запах і дотик. Контраст створюють електрички, які гори «безжально будять», залишаючи «металеве відлуння» — вторгнення техніки в природу, хоч і пом’якшене «вранішнім передзвоном».
Фінал повертає надію: «хлопчаки проснуться пізніше і йтимуть у Татри — збирати крихти срібла і голоси передзвонів». Діти успадковують гори як скарб — сріблясту росу й луну, — і в цьому образі світло поєднано захоплення природою та віра в те, що її краса передаватиметься далі.
Теми: краса гір · ранок у природі · людина і техніка · тиша і гармонія · закордонні враження