Від серця поклонюсь
Микола Сингаївський
Знову чую, мов співає мати,
долітає голос до зорі.
І мене виходять зустрічати
край дороги наші явори.
Сонце з небокраю
встало рано-рано.
Знову розмовляю
з вами, рідна мамо.
Ви співали дітям колискові,
ніжне серце сповнили добром.
Ви життя давали колоскові,
щоб налився соком і зерном.
Ваші материнські заповіти,
як найперші на землі стежки.
Виростають роботящі діти
і дарують пісню нам жінки.
Заквітують, як весна, бажання,
я в тій пісні словом озовусь.
Матерям з найглибшим побажанням
я від серця щиро поклонюсь.
Сонце з небокраю
встало рано-рано.
Про вірш
Пісенне звернення до матері й усіх матерів, сповнене вдячності за колискові, добро і заповіти. Настрій світлий, ранковий, урочисто-ніжний.
Історія
Образ матері — один із найважливіших у поезії Миколи Сингаївського. Поет, який виріс у селі на Житомирщині в непрості воєнні й повоєнні роки, часто звертається до постаті неньки як до джерела добра, пісні й моральних заповітів.
Вірш «Від серця поклонюсь» має виразно пісенну природу: рефрен, прості звертання, теплі побутові образи. Такі тексти Сингаївського нерідко ставали піснями й звучали на святах, присвячених матерям, продовжуючи давню українську традицію шанування матері в народній ліриці.
Форма
Основні строфи написано п'ятистоповим хореєм: «Зно́ву чу́ю, мов співа́є ма́ти» — співучий, м'який ритм, близький до народної пісні. Рефрен «Сонце з небокраю встало рано-рано» подовжений і виділяється інтонаційно, як приспів.
У куплетах римування перехресне («мати — зустрічати», «зорі — явори», «колискові — колоскові»), у приспіві — суміжне («рано — мамо»). Композиція куплетно-приспівна, характерна для пісенної лірики, з поверненням рефрену в кінці.
Як читати
Вірш відкривається звуковим спогадом: ліричний герой знову чує, як співає мати, і її голос «долітає до зорі». Назустріч йому виходять «край дороги наші явори» — традиційний символ роду й рідного дому. Так повернення до матері стає поверненням до витоків.
Мати в цьому вірші — та, що співала колискові, сповнювала серце добром і «життя давала колоскові». Поет поєднує материнство з хліборобською працею: виховання дітей і вирощування хліба постають як єдине служіння життю. Материнські заповіти порівняно з «найпершими на землі стежками» — вони ведуть людину через усе життя.
Фінальний уклін «матерям з найглибшим побажанням» розширює особисте звертання до загальнолюдського. Повтор рядка про сонце, що «встало рано-рано», обрамлює вірш світлом: мати асоціюється з ранком, початком, теплом. Читати його варто як пісню-подяку, у якій простота слів — ознака щирості.
Теми: любов до матері · вдячність і шана · пісня як пам'ять · родинні цінності · рідний дім