Михайлові Баландюку
Засніжені вікна цілують синиці,
і дихає інеєм срібне гілля.
І чути, як легко зітхають криниці,
як сил набирається отча земля.
І я тут мужнів,
не блукав манівцями,
а соки землі по краплині вбирав.
Вона ж і з-під снігу війне чебрецями
і душу збентежить настоями трав.
Стрічаю зорю, ідучи до криниці,
а там джерело незамулене б’є.
Засніжені вікна цілують синиці,
торкаючи крильцями серце моє.
Зимовий вірш-присвята про рідну землю, яка навіть під снігом пахне чебрецем, живить людину своїми соками й зберігає незамулене джерело душі.
Вірш присвячено Михайлові Баландюку — приятелеві поета, і ця присвята надає текстові інтонації дружньої розмови про спільне для обох коріння. Для Миколи Сингаївського, уродженця житомирського Полісся, «отча земля» була не абстракцією, а конкретним світом дитинства з криницями, снігами й запахом трав.
Назва «Чебрецева земля» стала для поета своєрідною формулою батьківщини: чебрець — скромна запашна трава, яка в українській традиції асоціюється з домом, оберегом і пам’яттю.
Розмір — чотиристоповий амфібрахій, що надає віршеві плавної, колисково-урочистої інтонації. Три катрени з перехресним римуванням, де жіночі рими чергуються з чоловічими («синиці — криниці», «гілля — земля», «манівцями — чебрецями», «вбирав — трав»).
Композиція кільцева: перший рядок «Засніжені вікна цілують синиці» повторюється на початку фінального двовірш’я, але тепер синиці торкаються не лише вікон, а й «серця мого» — зовнішній пейзаж переходить у внутрішній.
Перша строфа — тиха зимова картина, сповнена життя: синиці «цілують» вікна, гілля «дихає інеєм», криниці «легко зітхають», а земля «сил набирається». Зима тут — не смерть, а відпочинок, накопичення сили перед весною.
Друга строфа — сповідь: «І я тут мужнів, не блукав манівцями, а соки землі по краплині вбирав». Людина зростає з землі, як дерево, і її моральна прямота пов’язана з укоріненістю. Земля ж відповідає дивом — «і з-під снігу війне чебрецями», бо пам’ять про літо й тепло живе в ній завжди.
Образ «джерела незамуленого» у третій строфі має глибокий підтекст: це і чиста вода, і чистота душі, і незнищенність народного кореня. Фінальний дотик синиць до серця перетворює пейзаж на освідчення в любові до рідної землі.
Теми: любов до рідної землі · зимовий пейзаж · коріння і пам’ять · чистота душі · дружня присвята