Імена і зорі
Микола Сингаївський
Про що говорять людям імена?
У них озветься вись і глибина.
Будущина в них щедро проглядав, –
я чую імена,
мов сходи ярого зерна.
Я чую імена,
мов трави життєдайні.
Вони з минувшини у сьогодення йдуть,
вони з майбутності
ведуть у дні прадавні.
І я замислююсь над іменами.
над сутністю людського родоводу,
мов над життєписом прожитих літ.
Я певен,
імена живуть лиш нами,
і з нами
на землі лишають слід.
Тут, біля моря, у співучій Варні,
явились імена, мов зорі в надвечір’я.
Мені не байдуже:
яка ж тому причина,
що в пам’яті зійшлися імена?
Зринали, наче музика органна,
Албена,
Здравка,
Блага,
Маріанна.
Прислухайтесь, як глибоко і гордо
відлунюють незвичним ще акордом.
І знову
хвиля хвилю доганяє,
і лине знов
мелодія натхненна:
Боряна,
Донка,
Велічка,
Мілена.
Прилинули. Полинули увись.
Як нині, я згадаю ще колись
болгарські імена
у радощах чи в горі…
І що сказати мудрим астрономам?
Я іменами всіх жінок-болгарок
з любов’ю називав би зорі.
Про вірш
Філософсько-ліричний вірш, народжений у болгарській Варні: роздум про імена як про пам’ять роду переходить у захоплену мелодію болгарських жіночих імен, гідних стати назвами зірок.
Історія
Вірш належить до циклу закордонних вражень Миколи Сингаївського, який у радянські роки бував у Болгарії, Чехословаччині та інших країнах і привозив звідти ліричні етюди. Болгарія, з її близькою слов’янською мовою, морем і піснями, особливо зачаровувала українських поетів того часу.
Варна — портове місто на Чорноморському узбережжі Болгарії, а одне з імен у вірші, Албена, водночас є назвою відомого курорту неподалік. Поет вплітає в український текст звучання болгарської мови, роблячи його своєрідним мостом між двома культурами.
Форма
Вірш написано вільним віршем, у якому довгі розмовні рядки чергуються з римованими фрагментами («імена — глибина — зерна», «органна — Маріанна», «гордо — акордом», «доганяє — натхненна — Мілена»). Метр змінюється разом із інтонацією: від роздумливої прози поет переходить до співучих, майже музичних рядків.
Перелік болгарських імен — Албена, Здравка, Блага, Маріанна, Боряна, Донка, Велічка, Мілена — працює як звукова партитура, недаремно поет порівнює їх із «музикою органною» й «незвичним акордом».
Як читати
Перша частина — медитація про сутність імені: у ньому «озветься вись і глибина», воно поєднує минуле й майбутнє, «з минувшини у сьогодення йдуть». Порівняння імен зі «сходами ярого зерна» і «травами життєдайними» підкреслює, що ім’я — жива сила роду. Висновок «імена живуть лиш нами» робить людину відповідальною за пам’ять.
Друга частина переносить роздум у конкретне місце — «біля моря, у співучій Варні», де імена «явились, мов зорі в надвечір’я». Болгарські жіночі імена звучать як музика, і ця музика накочується хвилями — «хвиля хвилю доганяє»: образ моря й образ мелодії зливаються.
Фінал несподівано грайливий і ніжний: поет звертається до «мудрих астрономів» із пропозицією називати зорі іменами болгарських жінок. Так абстрактна філософія імен завершується жестом захоплення й шани — до жінки, до чужої, але близької культури, до краси слова як такого.
Теми: імена і пам’ять роду · Болгарія і слов’янська близькість · краса жінки · музика мови · зорі і вічність