Моє покликання
Микола Сингаївський
Моє покликання – робота,
першооснова всіх основ.
Все прагне до живих обнов
і до щоденного польоту,
як птиці прагнуть до дібров.
І повторю я знов і знов:
це – наша праця і любов.
В роботі – вся краса людини,
найвища істина життя.
У колоску – твої зернини,
в підмурках є твої цеглини.
І марно ти не жив ні днини,
а прагнув звершень і звитяг.
І заповітом для родини –
видніються твої вершини,
твоєї долі гордий стяг.
В роботі – в щедрім пориванні,
мов чисте сонце на світанні,
душа висвічує всі грані,
і в ній вирує бистрина.
Робота – у людськім жаданні,
робота – в кожному дерзанні,
моє покликання – вона.
Про вірш
Вірш-кредо, де праця осмислена як «першооснова всіх основ», найвища істина життя й міра людської краси та гідності. Настрій — бадьорий, утверджувальний.
Історія
Тема праці як основи людського буття була однією з центральних у радянській поезії, але в Миколи Сингаївського вона має й народний, селянський корінь: шана до хліборобської та будівничої роботи виростає з поліського дитинства й трудової моралі родини.
Вірш належить до громадянської лірики автора й тяжіє до афористичної форми, що робить його близьким до декларації життєвих принципів.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом, енергійним і чітким. Своєрідність — наскрізні монорими: у першій строфі звучить низка рим на -ов (основ — обнов — дібров — знов — любов), у другій — на -ини (людини — зернини — цеглини — днини — родини — вершини), переплетені з римами на -яг/-ття.
Строфи нерівні за обсягом і нагадують куплети гімну; рефренні повтори «В роботі —» та «знов і знов» підсилюють ораторську, декламаційну інтонацію.
Як читати
Вірш відкривається визначенням: покликання — це робота, «першооснова всіх основ». Порівняння з птахами, що прагнуть до дібров, показує працю не як примус, а як природне прагнення живої істоти до польоту й оновлення.
Центральна строфа розкриває думку, що «в роботі — вся краса людини». Конкретні образи — зернини в колоску, цеглини в підмурках — підкреслюють, що кожна людина залишає частку себе в спільному ділі, а прожитий день не минає марно.
Мотив заповіту для родини й «гордого стягу долі» переводить тему праці в площину родової пам’яті: вершини, здобуті працею, стають спадком. Вірш варто читати як утвердження етики творчої дії, де любов і праця злиті в одне.
Теми: праця як покликання · краса людини · сенс життя · родова пам’ять · звершення