На порозі вічності
Микола Сингаївський
Художнику і поету, побратимові моєму
Анатолію Луценку.
Давній звичай в серці молодому,
Ідучи на зустріч, я беріг:
– Чуєш, друже, мир твоєму дому! –
Знову я ступив на твій поріг.
Щоб з довір’ям батька і дитини
Розділити радість чи журбу.
Щоб усі ми – діти України,
Наче хрест, несли свою судьбу.
А хрестів, як долі, не забути,
І під серцем ще ятриться біль…
Ти ж хотів людиною побути, –
Розділити з друзями хліб-сіль.
Наче бджоли, на твоїм порозі
Помислів розбурхані рої.
Та чекають, брате, нас і досі
Кам’янка і Саверці твої.
Де живуча мудрість родоводу
Знов тебе приводить до людей,
Де узяв ти слово у народу –
І, мов птаху, випустив з грудей.
Щоб летіло на вуста на волю,
На стежки, де в’яжеться спориш, –
І сказало про твою недолю –
Про Сибір, Освенцім чи Париж.
Та найбільш – про глиняну домівку
В три віконця, наче з-під землі,
Що звелася на скорботах віку,
Приютивши мамині жалі.
Все життя до отчого порога
Серцем припадав ти кожну мить.
Та – святая із святих – дорога,
Мов Чумацький шлях, тобі зорить.
Щоб на світ досхочу надивиться,
Цвіт і колір в серці зберегти,
Де Землі родинної живиця
Світиться сльозами доброти.
Спогади… Плачі і сльози житні.
Вже за плечі вічність обійма…
Ти ж хотів людиною пожити,
А часу і досі ще нема.
Про вірш
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Микола Сингаївський), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Художнику і поету, побратимові моєму»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І, мов птаху, випустив з грудей») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («А часу і досі ще нема») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · інтимна лірика · філософія серця · екзистенційний досвід