А дощі молоді –
в молодому саду
між деревами срібно стоять.
Я, весною вчарований,
рідним краєм іду,
а довкола цвіте сіножать.
А довкола хлюпочуться
цвітом сади,
і душа затремтіла, мов цвіт.
Тут мій корінь, і крона,
і крапля води.
Звідси мій родовід.
І коли зацвітуть,
засиніють льони
та блакиті хлюпнуть в небеса,
запишається батько:
підростають сини.
І в зіницях у матері
зблисне сльоза.
Весняна мандрівка рідним краєм пробуджує в ліричного героя відчуття родоводу, глибокого коріння в батьківській землі. Вірш звучить як світла, вдячна дума про батька, матір і тяглість поколінь.
Тема батьківської хати, роду й рідного краю — одна з наскрізних у творчості Миколи Сингаївського, сина поліського села. Його поезія часто повертається до образів саду, льону, сіножаті як до першооснови людського буття.
Назва налаштовує на елегійний лад, проте вірш не скорботний: пам'ять про батька тут живе в цвітінні садів, у синіх льонах, у гордості за синів, що підросли. Це характерна для поета інтонація — смуток, розчинений у вдячності.
Вірш написано анапестом із різною кількістю стоп у рядках: довгі рядки (А дощі молоді — в молодому саду) чергуються з коротшими, що створює хвилеподібний, пісенний ритм. Римування переважно перехресне (саду — іду, стоять — сіножать; сади — води, цвіт — родовід).
Строфи-чотиривірші мають завершену будову, а скорочений рядок «Звідси мій родовід» виконує роль смислового наголосу. Звукопис із повторами (молоді — молодому, цвіте — цвітом — цвіт) підсилює враження весняного буяння.
Молоді дощі, що «срібно стоять» між деревами, — тонкий, майже живописний образ весни, у якій навіть дощ здається частиною саду. Герой іде рідним краєм «весною вчарований», і душа його тремтить, «мов цвіт», — людина й природа стають співзвучними.
Тріада «корінь, і крона, і крапля води» — серцевина вірша: вона охоплює минуле (корінь), теперішнє (крона) і саму животворну силу землі. Рядок «Звідси мій родовід» стверджує нерозривність особистої долі з рідним краєм.
Фінал переносить увагу на батьків: батько пишається синами, що підросли, а в очах матері зблискує сльоза. Цвітіння льону стає мірою часу, а пам'ять про батька — живою, бо продовжена в дітях. Так вірш говорить про спадкоємність поколінь без пафосу, через прості й зворушливі деталі.
Теми: пам'ять про батьків · рідний край · родовід і коріння · весняна природа · спадкоємність поколінь