Серцем наспіване
Микола Сингаївський
Триптих у вінок Леонтовичу
І
Знову лине "Щедрик" невмирущий,
щедрий вечір на душі у мене.
Знов загомоніли рідні пущі,
листя розшумілося зелене.
Щедрику! Я чув тебе весною,
слухав у зав’юги, у морози.
Ти сміявся, і радів зі мною,
і бринів, як удовині сльози.
Ти ходив лугами і полями,
сили набирався з добрим житом,
щоб сьогодні ти дзвенів між нами,
щоб у парі нам довіку жити.
Щоб дозрів нам колосок і овоч
і налився сонцем, як годиться.
Щоб отак, як мріяв Леонтович, –
в кожнім домі – щедрик, щедриниця.
І коли я часом зажурюся
чи забудеться про мене пісня,
я до тебе, щедрику, звернуся –
до твого Поділля і Полісся.
Там ходив я з тихою любов’ю
і творив своє життя щоденне.
Вірю я, що разом із тобою
ластівка повернеться до мене.
ІІ
Ластівко, поезіє весни,
ти летиш здалека, з далини.
Я для тебе, птахо, приготую
гілку з молодої гущини.
Ластівко, крилята підведи
і мене до світку розбуди.
Я ж тобі з підгір’я і нагір’я
принесу джерельної води.
Ластівко, ти, вісниця добра,
зупинись біля мого двора, –
і в душі затужить, завирує
творчості палаюча пора.
ІІІ
Рідний краю,
в мені твоя вдача,
що до болю, до сліз дорога,
і щоденна співучість юнача,
і твоя роботяща снага.
До схід сонця засіяні ниви,
і в туманах синіють гаї.
Рідний краю,
з тобою щасливі
сіячі й будівничі твої.
Тут я сили-снаги набираю,
поринаю у пошуки знов.
Україно, мій зоряний краю,
моя пісня, життя і любов.
Про вірш
Триптих-вінок Миколі Леонтовичу, у якому «Щедрик», ластівка й рідні пущі постають символами безсмертя української пісні та її зв’язку з рідною землею. Настрій — святковий, ніжний, натхненний.
Історія
Микола Леонтович — композитор, автор славетного «Щедрика», що облетів увесь світ. Микола Сингаївський, сам автор багатьох пісенних текстів, присвячує йому триптих як «вінок» — поетичну шану митцеві, чия музика стала голосом України.
Згадки про Поділля й Полісся пов’язують образ Леонтовича з рідними для поета краями: композитор жив і працював на Поділлі, а Полісся — мала батьківщина автора. Так особиста біографія переплітається з національною пам’яттю.
Форма
Триптих складається з трьох частин, різних за ритмом. Перша написана п’ятистопним хореєм («Знову лине “Щедрик” невмирущий»), друга — тристопним анапестом з пісенною округлістю («Ластівко, поезіє весни»). Римування переважно перехресне, у другій частині — з наскрізними римами на -ни, -ди, -ра, що нагадує колядкову монорифму.
Форма триптиха дає змогу розгорнути тему поступово: від звучання «Щедрика» до образу ластівки — центрального символу щедрівки — і до узагальнення про вічність народної пісні.
Як читати
Перша частина — пряме звертання до «Щедрика», який живе в усі пори року: весною, у завірюхи й морози. Пісня персоніфікована: вона сміється, радіє, бринить, «як удовині сльози», ходить лугами й полями, набирається сили від жита. Мелодія Леонтовича стає живою істотою, частиною народного побуту.
Друга частина присвячена ластівці — тій самій, що в «Щедрику» прилетіла «стала собі щебетати». Поет називає її «поезією весни» і «вісницею добра», готує для неї гілку й обіцяє джерельну воду. Це образ натхнення, що повертається до митця, як ластівка до рідного двору.
Весь триптих читається як подяка й діалог крізь час: пісня Леонтовича продовжує жити в серці поета, а він, своєю чергою, творить «серцем наспіване» слово. Мотив повернення ластівки втілює віру у вічне оновлення культури.
Теми: українська пісня · шана Леонтовичу · щедрівкова традиція · натхнення · рідна природа · безсмертя мистецтва