Спить осіннє село поміж горами,
все село з хліборобами гордими.
Спить і снить запашними веснами
та м’якими розливами-плесами.
Розляглося село аж під хмарами,
тче свої невсипущі марення.
Марить вербами кучерявими,
та пахучими теплими травами,
та дзюрчанням струмків прозорих,
та найпершим коханням при зорях,
та гаями, від соку сповнілпмн,
та садами квітучо-білнми,
та веселкою за дібровою,
та весни світанковою мовою,
та рікою, що пружить веслами…
Спить осіннє село… Марить веснами.
Ліричний етюд про осіннє село, яке спить і марить весною, коханням, садами й рікою. Настрій тихий, мрійливий, колисковий.
Сільське життя — основа поетичного світу Миколи Сингаївського, який виріс на Житомирщині й зберіг у віршах тепле ставлення до хліборобів і рідного краю. Його село завжди одухотворене: воно працює, пам'ятає, мріє.
Вірш «Спить село» — пейзажна мініатюра, у якій поет не описує зовнішній вигляд села, а передає його внутрішнє життя, «невсипущі марення». Цей прийом зближує текст з народними колисковими та замовляннями, де перелік приємних образів заколисує й заспокоює.
Вірш написано чотирискладовим ритмом, близьким до пеона з анапестичними відтінками: «Спить осі́ннє село́ поміж го́рами». Рядки мають дактилічні закінчення, що надають мовленню повільної, протяжної інтонації, ніби дихання сплячого.
Римування суміжне, часто неточне, асонансне: «горами — гордими», «веснами — плесами», «хмарами — марення», «кучерявими — травами». Центральна частина побудована як довгий перелік із повторюваним сполучником «та», що створює ефект безперервного сну. Фінальні короткі рядки «Спить осіннє село… Марить веснами» обрамлюють текст.
Ключовий контраст вірша — між осінню і весною: село засинає восени, але марить «запашними веснами». Сон стає простором пам'яті й надії, де живе вся краса прожитого року і передчуття майбутнього.
Перелік марень — верби кучеряві, теплі трави, дзюрчання струмків, «найперше кохання при зорях», сади «квітучо-білі», веселка, ріка, «що пружить веслами», — складається в цілісну картину сільського щастя. Поет поєднує природне й людське: кохання стоїть в одному ряду з травами й гаями, бо життя села нерозривне з природою.
Обірваний перелік і повтор «Спить осіннє село… Марить веснами» передають заколисувальний ефект. Вірш варто читати повільно, вслухаючись у плавну мелодику: він сам схожий на колискову, яку поет співає рідному селу.
Теми: краса сільського краю · сон і мрія · осінь і весна · кохання · гармонія людини й природи