Учителю
Микола Сингаївський
Непідкуплена і непродана,
Як і совість поета…
А.Малишко
Учитель мій – Самійлович Андрій
Не раз казав:
– Ти на своєму стій!
На висоті своїй чи на горбі,
Але своє неси щодня в собі.
Ні словом, ні душею не лукав.
Дніпро один.
А ти – його рукав.
Ми не одні у матері-землі,
Та наша дума в неї на крилі.
А разом з нами – прадіди, діди,
І пам’ять – від колиски до зорі.
Не зміряти народної біди,
Не виплачуть її і матері.
Сльоза – не плата,
а журба страждань,
Вона – болюча – душу розрива.
Та світ наш – з материнських сподівань,
Його не вкриє забуття трава.
Вона понад ракетами злетить,
Чи зашумить, мов кронисте гілля;
Душа – то наша зоряна блакить,
То отча нерозтрачена земля.
І нам її довічно берегти,
Земля ж бо і нащадкам не чужа.
І стане в світі більше доброти,
І не торкнеться помислів іржа.
А мова рідна
дужче задзвенить –
Так, що відлунять ниви і гаї.
Щоб долучити і сучасну мить –
З минувшини – до вічності її.
Доглянеш сад
чи знов засієш лан,
І вийдеш грозам атомним навстріч.
Такий уже судився нам талан –
Нести свій хрест –
і кожен день, і ніч.
Такий наш вік,
такий громохкий час:
Іти щодня на поклик, як на бій.
І діти – не безбатченки у нас…
Отак, браток…
Знать на своєму стій.
Так говорив Малишко – до пуття,
І Слово те я взяв на все життя.
То ж хлібом душу зважую свою:
Спасибі, мій Учителю.
Стою!
Про вірш
Полум’яний патріотичний твір про незламну вірність рідній землі, пам’ять предків та високий обов’язок захисту свободи України.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Микола Сингаївський), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Непідкуплена і непродана»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І нам її довічно берегти») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Спасибі, мій Учителю») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · національна гідність · пейзажна лірика · філософія серця · екзистенційний досвід