Клаптик землі коло хати,
І з чорнобривцями сад…
Каже засмучена мати:
Літ не вернути назад.
Осінь моя вже запізня,
Мерзну щораз і в теплі…
Може, залишиться пісня,
Наче душа, на землі.
Може, без мене знадає –
Там, на могильнім горбі,
Як ми жили в цьому краї –
Завжди у праці, в журбі.
Як виживали з весною
На лободі та воді…
Тож і старіли зі мною
Роки мої молоді.
Стала сумнішою мати, –
Згадує давнє, своє…
Клаптик землі коло хати,
Клаптик на цвинтарі є.
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Поезія належить до багатого доробку автора (Микола Сингаївський), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Клаптик землі коло хати»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Там, на могильнім горбі») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Клаптик на цвинтарі є») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · філософія серця · краса і гармонія