З вікна моєї хати на Поліссі
дивився я у світ з дитячих літ.
До матері, до хати і до пісні
ішов я через весь великий світ.
Де б не бував я, – бачу свій поріг,
що б не втрачав я, а любов беріг.
До матері, до хати, до любові
щомиті поривається душа.
Для мене тут Вітчизна в кожнім слові
і колискова пісня не чужа.
З усіх усюд мені Вітчизну видно,
я чую на коріннях землю рідну.
Сповідальний вірш про поліську хату дитинства як про точку відліку всього життя: куди б не вела дорога, душа повертається до матері, рідного порога й пісні.
Микола Сингаївський (1936–2006) народився на житомирському Поліссі, і цей край став головним джерелом його поезії. Батьківська хата, мати, колискова пісня — постійні образи, до яких поет повертається в різні роки, навіть після переїзду до Києва й численних мандрівок.
Вірш має виразно автобіографічний характер: він підсумовує шлях людини, що вийшла з села у «великий світ», але зберегла внутрішній зв’язок із домом. Інтонація вірша близька до пісенної, яку Сингаївський добре знав як автор текстів для композиторів.
Розмір — п’ятистоповий ямб із чергуванням жіночих і чоловічих закінчень. Вірш складається з двох частин, кожна з яких має катрен із перехресним римуванням («Поліссі — пісні», «літ — світ»; «любові — слові», «душа — чужа») і завершальне двовір’я з суміжною римою («поріг — беріг», «видно — рідну»).
Така будова — катрен плюс афористичне двовір’я — нагадує строфіку англійського сонета: двовір’я щоразу підсумовує сказане, формулюючи моральний висновок. Повтор рядка «До матері, до хати…» скріплює обидві частини.
Вірш відкривається образом вікна — межі між домом і світом. Дитина дивиться «у світ» із поліської хати, а дорослий іде «через весь великий світ» назад — «до матері, до хати і до пісні». Рух зворотний, і в цьому парадоксі суть вірша: широкий світ потрібен, щоб зрозуміти цінність малого.
Двовір’я «Де б не бував я, — бачу свій поріг, що б не втрачав я, а любов беріг» — моральний центр тексту. Поріг — символ дому й початку дороги, любов — те, що не можна загубити в мандрах. У другій частині тріада змінюється: «до матері, до хати, до любові», — любов посідає місце пісні, бо, власне, пісня і є формою любові.
Фінал розширює особисте до загального: «Для мене тут Вітчизна в кожнім слові», «я чую на коріннях землю рідну». Батьківщина постає не як велике гасло, а як конкретне — колискова, поріг, корені. Через мале поет бачить велике: «з усіх усюд мені Вітчизну видно».
Теми: рідна хата і мати · Полісся · любов до Батьківщини · дитинство · вірність корінню