За Нарочем,
у міднокорнх соснах,
я, друзями покликаний, стою.
І сам, здається, став на мить дорослим
у цьому партизанському краю.
Беру до серця молодечу звагу
тих воїнів, що впали у боях.
А може, і вгамую щедру спрагу
тут, у джерельних запашних краях,
де повняться живицею легені,
пасеться сонце,
мов лоша, в зелі
і тихий край розказує легенди
словами білоруської землі.
Вірш-враження з подорожі до білоруського озера Нарочь, де поет у партизанському краю вшановує полеглих воїнів і відчуває спорідненість із білоруською землею. Настрій — піднесено-шанобливий, світлий.
Нарочанський край у Білорусі в роки Другої світової війни був одним із центрів партизанського руху. Микола Сингаївський, поет-поліщук, відчував глибоку спорідненість з білоруською культурою й підтримував дружні зв’язки з білоруськими письменниками, що відбилося в циклі віршів про Білорусь.
Вірш належить до лірики дружби народів і військової пам’яті, характерної для радянської поезії, проте особиста інтонація й увага до природи надають йому щирості та камерності.
Вірш написано п’ятистопним ямбом, з плавною розповідною інтонацією. Римування перехресне (соснах — дорослим, стою — краю; звагу — спрагу, боях — краях; легені — легенди), строфи — катрени.
Довге речення, що тягнеться через дві останні строфи, створює враження неперервного вдиху лісового повітря і поступового занурення в атмосферу краю.
Ліричний герой стоїть у «міднокорих соснах», покликаний друзями, і відчуває, що «сам на мить став дорослим». Цей несподіваний поворот показує, як зустріч із місцями війни змушує людину подорослішати душею, відчути відповідальність перед полеглими.
Мотив «молодечої зваги» воїнів, яку поет бере до серця, поєднує пам’ять і спадкоємність. Поряд із цим з’являється образ спраги, що вгамовується в «джерельних запашних краях», — природа лікує й наповнює силою.
Фінальні образи — легені, що повняться живицею, сонце, яке «пасеться, мов лоша, в зелі», — свіжі й живописні. Край, що «розказує легенди словами білоруської землі», уособлює спорідненість культур і пам’ять, яку зберігає сама природа.
Теми: пам’ять про партизанів · дружба з Білоруссю · краса лісової природи · спадкоємність поколінь · подорож