На білих снігах і на синіх снігах
Я буду лежать, мов підстрелений птах.
Що прагнув літати, бо крила ж були,
Та хижі злочинці літать не дали.
Забутий, мов зайвий, на рідній землі –
Я скоро схолону у сніжнім теплі.
Забудеться образ, загубиться слід,
Повз мене ревтиме шалений цей світ.
Розгорнуте небо і те обмине,
І вмить замете хуртовина мене.
На білих снігах і на чорних снігах
Лежатиму я, мов знеможений птах.
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Микола Сингаївський), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («На білих снігах і на синіх снігах»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Забудеться образ, загубиться слід») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Лежатиму я, мов знеможений птах») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · філософія серця · краса і гармонія · поетичне світовідчуття