В біблійних теремах полян
Заплутались іржаві ниті, —
Сивизна ранньої блакиті
І багреці жовтневих ран.
Збирайтесь, сміливі ловці!
Годуйте пси, лаштуйте зброю, —
Осінні звірі за горою
Заплуталися у сільці…
З кущів женуть плямисті пси
На мене фантастичних звірів,
І бачу я на рижій шкірі
І заворожені ліси,
І киновар засохлих ран,
І холод жовтої одежі,
І блиски згаслої пожежі
На тлі розтерзаних полян.
Експресивна візія осіннього лісу як міфологічного простору кривавого полювання, де природне в'янення інтерпретується крізь образи ран, диких звірів та згаслого вогню.
Вірш репрезентує естетичну систему першої поетичної збірки Слісаренка «На березі білім» (1919), у якій виразно домінували неосимволістські пошуки містичних відповідностей між явищами природи й глибинами людської психіки. Поетика доби позначена впливом передчуття катастрофи, апокаліптичних заграв революційного часу та водночас заглибленням у прадавнє літописне коріння.
Згадка про «тереми полян» апелює до києворуської міфопоетики та княжої доби полювання, проектуючи історичну пам'ять слов'янського лісостепу на трагічне переживання круговерті пір року і мінливості буття.
Твір написаний чотиристопним ямбом із чергуванням пірихіїв, що надає звучанню динамічного, подекуди стрибкоподібного й тривожного ритму погоні. Строфіка вірша нетипова: перші дві строфи являють собою класичні чотиривірші з перехресним (АбАб) та охопним (аББа) римуванням відповідно, а завершує поезію восьмирядкова строфа (октава) комбінованого типу.
Фонічна палітра надзвичайно насичена дзвінкими алітераціями сонорних [р], [л] і вибухових приголосних, які акустично передають шерхіт кущів, гавкіт гончаків і натягування тятиви.
Осінній пейзаж у поезії позбавлений елегійної сентиментальності — це простір напруженої, драматичної боротьби, сповнений кривавих кольорів та мисливського шалу. Традиційне жовтіння листя розгортається у метафоричний ряд «іржавих нитей», «багреців жовтневих ран» та «киновару», перетворюючи ліс на жертовне поле битви космічних стихій.
Образ ліричного героя двоїться: він одночасно закликає «сміливих ловців» до зброї і сам опиняється сам-на-сам із «фантастичними звірами», яких женуть на нього пси. На рудій шкурі цих звірів, наче на живому сувої, поет прочитує цілісний образ катастрофічної краси світу — згаслу пожежу літа й холод приреченої природи, розтерзаної часом.
Теми: пейзажна лірика · символізм · мотив полювання · осінній пейзаж · історична пам'ять