Зорею яснозорою, зорею юних днів
На березі Кастальському я творчі води пив.
І в мить, як розпочався мій зоряний розцвіт,
У нетрях серця склався Кастильський заповіт:
"Співочі скарби серця в екстазі очервонь,
І уст твоїх торкнеться божествений огонь!"
Не знаю, чи я сповню Кастальський заповіт,
Але в душі буяє вже зоряний розцвіт!
Програмний символістський вірш про сакральне покликання митця, посвяченого біля Кастальського джерела на служіння екстатичній красі та божественному вогню поезії.
Вірш відкриває дебютну збірку Олекси Слісаренка «На березі Кастальському» (1918), видану в Києві в розпал національно-культурного відродження доби УНР. У цей час поет був активним учасником об'єднань українських символістів («Біла студія», «Музагет»).
Твір декларує високу естетичну автономію мистецтва, протиставляючи політичній метушні та хаосу революційного повсякдення вічні ідеали еллінської краси й духовного аристократизму.
Поезію написано урочистим шестистопним ямбом (класичним олександрійським віршем) із цезурою посередині рядка та виразним суміжним чоловічим римуванням.
Ритмічна дисципліна, піднесена лексика та карбований лад синтаксичних періодів надають творові рис сакрального гімну або жрецького заклинання.
Античний міф про Кастальське джерело біля підніжжя Парнасу інтерпретується як купель духовного відродження поета. Споживання «творчих вод» символізує таїнство ініціації, коли юнацькі поривання кристалізуються у священний «Кастильський заповіт».
Метафора «божественого огню», що має торкнутися уст співця, прямо апелює до біблійного пророчого покликання Ісаї та європейської традиції поетичного месіанізму. Слісаренко стверджує, що справжній поет повинен «очервонити в екстазі» всі скарби серця, перетворивши власне життя на жертовне служіння абсолютній Красі.
Теми: Кастальське джерело · покликання поета · символізм · божественний вогонь · культ краси