Всі ми розіп'яті на хрестах,
Всі ми покриті ранами.
Заповідано нам жорстокий шлях
Злими коранами.
Заповідано бути нам єретиками,
Синами дикої долі,
Розрубати степи прямими стежками
І впасти серед поля.
Вірили ми, що над чорними голгофами
Зустріне нас привітний Ісус,
І потечуть величними строфами
Шляхи на Емаус...
Але очі сліпилися далями,
Кривавіли глибокі рани...
Посміялись над нашими ордалями
Ворожі корани.
1921р
Трагічна елегія-реквієм пам'яті побратима, сповнена гіркого розчарування в кривавих месіанських ілюзіях революційної доби. Твір осмислює крах революційно-романтичного апостольства через призму євангельських архетипів мучеництва й приреченості.
Поезія присвячена пам'яті Гната Михайличенка — близького соратника Слісаренка, талановитого прозаїка-експресіоніста, критика, лідера боротьбистів та наркома освіти радянської України, якого 1919 року розстріляли денікінці в Києві. Трагічна загибель Михайличенка стала непоправною травмою для українського модерного ренесансу та розколола ілюзії багатьох митців, які прагнули поєднати національне відродження з революційними перетвореннями.
Написаний у 1921 році, цей вірш знаменує болісну переоцінку революційного романтизму в добу встановлення жорсткої більшовицької диктатури. Слісаренко, що сам перебував у вирі тих буремних подій і пройшов шлях від захоплення революційними гаслами до глибокої внутрішньої кризи, виголошує вирок кривавій ідеології, яка знищила цвіт українського відродження.
Вірш написано чотиристопним анапестом із помітними ритмічними перебоями та пірихіями, що створюють суворий, карбований, маршово-траурний ритм. Чотиривірші організовані перехресним римуванням (АбАб) із послідовним чергуванням точних чоловічих і жіночих рим («хрестах — шлях», «ранами — коранами»).
Ритмомелодика поезії підпорядкована драматичній інтонації сповіді та звинувачення. Звукова тканина насичена алітераціями сонорних «р», «л» та дзвінких вибухових приголосних («розрубати», «розіп'яті», «кривавіли», «голгофами»), що посилює відчуття трагічного пафосу й катастрофізму розгортання історичних подій.
Образна система твору базується на глобальній біблійній метафориці: покоління романтиків революції постає в образі розіп'ятих на хрестах мучеників і апостолів-єретиків, яким судилося торувати криваві магістралі історії ціною власного життя. Проте очікуваного преображення не відбулося: омріяна «дорога на Емаус» — шлях пізнання воскреслого Христа — обернулася темними урвищами безнадії та чорними голгофами без надії на спасіння.
Ключовим конфліктом вірша є протистояння жертовної щирості митців-бунтарів та догматичної безжальності чужих ідеологічних систем, маркованих образом «ворожих коранів» та «злих ордалій». Метафора «ворожих коранів» вказує на фанатичний, нещадний характер нової деспотичної доктрини, яка глузує з ідеалів свободи й перетворює духовні пошуки молодих синів України на звичайну бійню серед дикого степу.
Теми: пам'ять про загиблих · революція і крах ілюзій · біблійні мотиви · жертовність і мучеництво · поет і доба · Розстріляне відродження