Ти балерина, а я музика.
Перетвори в граційний рух
Мотиви серця. Твоя туніка,
Легка туніка – лебідки пух!
Хай мармур тіла утілить рими.
Вродився танок з душевних рим!
У храмі вроди – жерці палкі ми,
Танки і співи – кадильний дим.
Хай вгледять очи, що чує ухо,
Твоя туніка – прозорий пух —
Не заховає граційність руху,
У мармур тіла втілений рух!
Вишукана естетська поезія оспівує гармонійний союз хореографії та звуку, перетворюючи кохання й мистецтво на містичне священнодійство у храмі вічної краси.
Вірш належить до збірки «На березі Кастальському» (1918). Він відбиває захоплення київського модерного середовища естетикою балету, ритмопластики та ідеєю синтезу мистецтв, яку активно розвивали студії тогочасного Києва (зокрема школа Броніслави Ніжинської).
Слісаренко виступає тут як апологет «чистого мистецтва», здатного піднести людське почуття над прозою буденності до античної досконалості.
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, перехресне римування. Легка, пружна ритміка імітує політ балетного танцю та граційність рухів балерини.
Синтаксис сповнений витончених окликів, що передають естетичний захват глядача-творця.
Мистецький акт уподібнюється до релігійного культу: «У храмі вроди – жерці палкі ми, / Танки і співи – кадильний дим». Тіло танцівниці мислиться як живий мармур, що перетворює поетичні рими та музичні фрази на зримий граційний рух.
Слісаренко утверджує думку про нерозривну єдність форми і духу: туніка «лебідки пух» та вогонь душевних мотивів зливаються у довершений естетичний феномен, здатний дарувати безсмертя крихкій миті краси.
Теми: синтез мистецтв · балет і музика · храм краси · естетизм · культ гармонії