Чудесні пташки

Остап Вишня

Петрик жив із своїми батьками на околиці великого міста.

Петриків батько працював ковалем на машинобудівному заводі, а жили вони всі — Петрик, тато, мама і сестричка Леся — в чотириповерховому кам'яному домі.

Петрику вже йшов восьмий рік, і він ходив у перший клас, а сестричці Лесі минуло тільки п'ять років.

Перед будинком, де жили Петрик і Леся, ріс великий каштан. Щовесни каштан розцвітав ніжно-рожевими квітами, і тоді він був схожий на ялинку, яку Петрик і Леся бачили на Новий рік.

Коли навесні розцвітав каштан, Петриків батько говорив:

— Бачили? Вже загорівся наш каштан рожевими свічками. От краса!

Якраз навпроти їхнього будинку стояла стара хатиночка. У тій хатиночці жила старенька бабуся. Нікого з рідних у бабусі не було, а жила вона з того, що одержувала від держави пенсію.

Була в старенької бабусі кізочка Лялька та чорний песик Якваско.

Кізочку стара бабуся, як тільки з'являлася весняна травичка, виводила пасти, а Якваско лежав серед двору, стеріг хату...

Коли бабуся виходила з своєї хатинки козу пасти, дітки завжди привітно віталися з нею:

— Доброго ранку, бабусю!

— Здрастуйте, мої голуб'ятка! — відповідала бабуся.

Біля бабусиної хатки був невеличкий город, де росли картопля, цибуля, морква, петрушка, з десяток соняшників, а серед городини цвіли голубі кручені паничі та червоногарячі айстри. І ще росли там дві яблуні — одна антонівка, а друга путівка... Яблуні ті щовесни рясно цвіли ніжним білим цвітом, та яблук на них родило дуже мало, бо листя об'їдала гусінь, а як і достигне якийсь там десяток,— всі вони були червиві...

Чому?

Та тому, що шкідники — плодожерка та золотогузка — звивали собі на яблунях кубельця з яєчками. Навесні з цих яєчок виплоджувалась ненажерлива гусінь, що поїдала яблука. А старенька бабуся не мала сил пооббирати кубельця.

Якось Петрик приніс у хату кілька дощечок та почав ці дощечки стругати.

— І що ото ти майструєш? — запитав татко.

— Я, татку, хочу зробити шпаківню! Повісимо шпаківню на каштані, прилетять навесні птахи, оселяться у нас і виведуть діточок... А як шпак, тату, співає, якби ти знав!

Татко посміхнувся.

— Я, Петрику, знаю, як співають шпаки! Вони не лише хороше співають. Шпаки садки наші, наші ліси й поля від шкідників бережуть, від гусені, від сарани, совки... Хочеш, я допоможу тобі шпаківню змайструвати?

Шпаківню було зроблено й повішено на каштані. А на тому каштані, у стовбурі, височенько над землею було невеличке дупло.

Виявила це Леся.

Якось вона дивилася у вікно і побачила, що із каштана вискочила якась невеличка пташка.

— Петрику! Петрику! — закричала Леся.— Дивись, пташка з каштана вистрибнула!

Прибіг Петрик.

— Де?

— Он, бачиш, якась дірочка в каштані! Он там, під нижньою гілкою! Звідти й вистрибнула пташка.

Петрик почав спостерігати.

Справді, через деякий час на гілочку сіла пташка, підстрибнула й пурхнула в дірочку.

— Синичка! — вигукнув Петрик.— Це вона собі кубельце мостить. Треба стерегти, щоб часом собака її не налякала! Тепер у нас на каштані будуть і шпаки й синички! От здорово!

І таки справді, у дуплі на каштані звили собі гніздечко пара синичок.

Настала весна. Прилетіли шпаки і оселилися у Петриковій шпаківні.

Зацвіли садки...

Дуже рясно цвіли яблуні біля бабусиної хатинки... Якось бабуся вивела свою кізочку пастися, побачила Петрика й каже:

— Ти не знаєш, хлопчику, де взялися пташки — шпаки і синички,— вони геть-чисто всі кубельця гусені на моїх яблуньках поклювали?

— То наші шпаки і наші синички, вони на нашім каштані живуть.

Восени на бабусиних яблунях рясно-рясно вродило яблук — і антонівки, і путівки.

— А йди-но сюди, славний хлопчику! — покликала якось Петрика бабуся.

— Що, бабусю, скажете?

Бабуся винесла Петрикові цілу тарілку прекрасних великих яблук, і серед них — жодного червивого:

— Це тобі й твоїй сестричці за те, що пташок принадили... Вони мої яблуні від шкідників урятували!

— Дякую, бабусю! — поклонився Петрик.

А як розповів про це Петрик учительці в школі, вона йому сказала:

— Це ти дуже добре зробив, що принадив пташок... Ти знаєш, що одна синичка за добу з'їдає стільки комах, скільки сама важить! А своїх діток вона годує на добу більше як 330 разів, шпак — більше як 220 разів. Вчені встановили, що шпак за 17 годин прилітав до гнізда з кормом для дітей 198 разів, а велика синиця — 332 рази за 18 з половиною годин!

От скільки шкідників нищать ці чудесні пташки!

Про вірш

Світле лірико-гумористичне оповідання для дітей про відкриття краси живої природи, сусідську чуйність та перші уроки екологічної й душевної зрілості. Твір сповнений теплого гуманістичного пафосу, тихої радості буття та поетизації щирого дитячого світовідчуття.

Історія

Оповідання належить до пізнього періоду творчості Остапа Вишні середини 1950-х років, коли письменник після заслання багато уваги приділяв дитячій літературі та природоохоронним нарисам. Це час «відлиги», позначений поверненням до тихих, інтимних і загальнолюдських цінностей у літературному процесі.

Твір публікувався в республіканській дитячій періодиці та окремих збірках оповідань для шкільного віку. Образ робітничої околиці великого міста з каштановими свічками та затишною сусідською хатинкою відтворював повоєнне відродження мирного життя й прагнення передати малим читачам любов до кожної стеблини та пташини.

Форма

Жанрова форма твору — ліричне оповідання-образок із виразними казковими й пізнавальними елементами. Композиція гармонійно поєднує урбаністичний пейзаж нового чотириповерхового будинку з пасторальним куточком бабусиної садиби, створюючи багатовимірний простір дитячого дивосвіту.

Мовна палітра вирізняється чистотою, співучістю та малярською виразністю: образ каштана, що «загорівся рожевими свічками», яблуні-антонівки й путівки, квітучі «кручені паничі». Оповідна інтонація лагідна, спокійна, зігріта пестливими звертаннями («голуб'ятка», «кізочка Лялька», «песик Якваско») та безпосереднім світосприйняттям семирічного Петрика.

Як читати

Художній простір оповідання сповнений дитинної чистоти та гармонії між людиною і природою. Контраст між сучасним кам'яним будинком коваля та патріархальною бабусиною хаткою з кізкою розв'язується не як соціальне протистояння, а як затишне добросусідство, де панують повага до старості, ввічливість і родинне тепло.

Центральні образи твору — міські діти Петрик і Леся, для яких навколишній світ є джерелом невпинного подиву. Сприйняття весняного каштана через спогад про новорічну ялинку тонко фіксує синкретичну дитячу психологію, де свято перетікає у буденне цвітіння, перетворюючи звичайну міську вулицю на казковий сад.

Гуманістичний зміст твору полягає у вихованні чуйності без сухого дидактизму: через знайомство з птахами та догляд за рослинами дитина вчиться бачити крихкість життя. Образ старенької бабусі з її квітником та собакою Якваском постає втіленням народної доброти, що зігріває серця юного покоління.

Теми: оповідання для дітей · краса природи · родина і діти · добросусідство · повага до старших · ліризм

Усі поети