Фазани

Остап Вишня

— Дідусю, а коли ти мене на охоту візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!

Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки дідусь брався за рушницю.

Дідусь гладив Павлика по голівці:

— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму...

Дідусь дуже любив маленького Павлика і завжди йому розповідав про зайців, про вовків, про лисичок, про всіх звірів, що він їх полював.

А одного разу прийшов із лісу та й каже:

— Павлику, а я фазана бачив.

— Де ти, діду, фазана бачив?

— У нашому лісі!

— Якого фазана?

— Такого, як ото ми з тобою бачили в зоологічному парку.

— Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?

— З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану! Привезли й пустили в нас! Тепер вони у нас плодитимуться.

— Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!

Дідусь якось так загадково посміхнувся та й каже:

— Добре, Павлику! Взавтра підемо в ліс до фазанів.

Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом на фазанів, що він і вночі прокидався та все питав маму:

— Мамо! Чи скоро вже ранок?

— Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.

Дуже рано прокинувся Павлик. Бачить, а дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани і кожушок...

— Дідусю, — крикнув Павлик, — а мене хіба не візьмеш?

— Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу нападало!

Павло тепло одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапку-ушанку...

— Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю, та й підемо! — каже до дідуся Павлик. А дід йому:

— Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні для фазанів візьмемо. Ходімо!

Вийшли дідусь з Павликом з хати та й пішли під повітку.

А під повіткою дідусь зарані заготував кілька снопів з ячменю. Невимолочених, із зерном,

Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.

— От з якими "рушницями" полюватимемо фазанів ми з тобою, Павлику!

Та й розповів дідусь Павликові про те, як треба оберігати взимку птицю, і не тільки фазанів, що оце тільки їх привезли до нашого лісу, а й всіляку птицю:

і куріпок, і синичок, і щигликів, що взимку, як випаде сніг, не мають змоги знайти собі їжу...

Дідусь із Павликом пішли до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю...

— Давай, Павлику, заховаємося отут, за ліщиною! Подивишся, який червоний красунь фазан зараз до ячменю прибіжить.

І справді, — тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми, і чудесний червоний красунь фазан із хвостом дугою підбіг до снопа і почав клювати зерно.

Дідусь обняв Павлика та й каже:

— Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку, в лісі! Добре?

— Добре, — відповів Павілик.

1952

Про вірш

Зворушлива лірична мисливська усмішка-оповідання, сповнена дитячого трепету перед таємницями лісу, що оспівує гармонію поколінь, радість пізнання рідної природи та доброзичливе родинне виховання.

Історія

Оповідання належить до золотого фонду пізньої мисливської прози Остапа Вишні (середина 1950-х років). У цей період автор, будучи пристрасним мисливцем і природолюбом, дедалі більше відходить від прямолінійної публіцистики до поетичних, споглядальних та педагогічних мініатюр, орієнтованих як на дорослого, так і на юного читача.

Історично текст відбиває тодішні масштабні програми збагачення фауни та акліматизації диких птахів (завезення й розведення фазанів із Середньої Азії та Казахстану в мисливських господарствах України). Для Вишні цей реальний екологічний факт став чудовою художньою нагодою змалювати диво зустрічі людини з оновленим, казково-багатим світом природи без агресії та кровопролиття.

Форма

За жанром це лірична усмішка-образок або дитяче оповідання з мисливського циклу. Композиція побудована на динамічному чергуванні живої діалогічної мови дідуся та онука Павлика, очікуванні ранкового походу до лісу та розкритті педагогічної інтриги дорослого, який відкриває малюкові світ краси.

Оповідна манера відзначається надзвичайною ніжністю, музичністю й багатством народнорозмовної лексики (дідусь у «повстяках, у ватяних штанях і кожушку», хлопчик, який мріє «зайчика встрелити»). Використання дитячої психологічної оптики передає щирий подив дитини (опис фазана з «червоним хвостом, що дугою загинається»), а лагідна посмішка діда виступає провідним емоційним камертоном оповіді.

Як читати

Образний світ мініатюри розкриває одну з найгуманістичніших граней таланту Остапа Вишні — перетворення полювання зі знищення дичини на акт духовного єднання з довкіллям. Дідусь постає втіленням народної педагогіки й мудрості: він не гасить дитячий запал, але трансформує агресивне прагнення «встрелити» на радість споглядання та охорони живої краси нового мешканця лісу.

У творі панує світлий, лагідний гумор, зітканий із психологічно достовірних спостережень за нетерплячкою дитини, яка щомиті будить маму серед ночі, боячись проспати лісове диво. Казкова фазаняча краса символізує невичерпну щедрість буття, а спадкоємність поколінь діда й онука утверджує вічні цінності любові, чуйності, бережливого ставлення до всього сущого та родинного тепла.

Теми: мисливська усмішка · діти і природа · дід і онук · народна педагогіка · фауна України · любов до природи

Усі поети