Федько Зошит

Остап Вишня

(Сумний жарт)

Федько Луговий учився не дуже... Йому нелегко було дійти до сьомого класу.

Він із класу в клас переходив, ніби на Ельбрус видирався: "візьме" наступний клас, аж упріє, бідолаха, аж голова йому йде обертом. Так ото йому було трудно "брати" цей крутий підйом.

Як переходив у перший раз Федько Луговий з четвертого класу в п'ятий, він так, сердега, заморився, що довелося аж цілий рік у четвертому класі перепочивати, ніби на туристській базі.

У сьомому класі вже ясно виявилося, що Федько Луговий— шатен і що вуса і баки в нього чорняві.

Вуса, хоч вони й чорняві, Федько рішуче голив, баки, хоч отакенькі, а попускав, і коли в нього парикмахер ввічливо запитував: "Вам рівно чи косо?",— Федько, не дивлячись на парикмахера, тихо відповідав:

— Косо! Тільки трішечки!

Чуба Федько зачісував на лівий бік і на лоб напускав. Чуб у його був густий і кучерявий, це спереду, а на потилиці голо: "бокс!"

У сьомому класі Федько не так зрадів новим підручникам, як новим хромовим чобіткам, з м'якими халявками на білій підклейці.

Як же він прохав у мами і як він благав:

— Мамо, чоботи! Тільки чоботи!

— А чому ти не хочеш черевиків?

Вони дешеві, та й добрі тепер роблять у нас черевики. Куплю я тобі черевики! — говорила мати.

— Ма-а-мо, чоботи! — аж плакав Федько.

— Чого тобі ті чоботи! Он і Оленці треба, вона теж почала в школу ходити!

Чоботи дорогі, за ті гроші я тобі й Оленці черевики куплю.

— Ма-а-мо, чоботи! — ридав Федько.

Оленка, сестричка Федькова, дуже любила свого брата, вона обняла матір:

— Мамуню! Купи Федькові чоботи, а я в стареньких черевичках походжу, вони ще в мене добрі!

Купила мати Федькові чоботи.

Цілий вечір Федько сидів й одвертав халяви, щоб було видно білу підклейку, а штани все випрасовував — щоб із "напуском".

— І навіщо ото чоботи псувати? — дивувалась мати. — Та некрасиво ж!

А Оленка:

— Мамуню! Всі хлопці тепер так ходять... От і Федя так ходе.

— А чи всі оті, що з вивернутими халявами, трійки, а іноді й двійки додому приносять? — хитала головою мати!

— Він виправиться, мамуню,— захищала Оленка Федька.

— Ти все, Оленко, його захищаєш! — говорила мати.

— Бо він мій братік!

Оленка була відмінниця і частенько глузувала з Феді:

— Сьогодні на парі чи на трійці приїхав?

Федько не дуже сердився на Оленку. Один тільки раз він сильно розгнівався, коли Оленка сказала матері:

— А в нашого Федька палітурки в книжках так позадиралися, як халяви в чоботях! А із зоології вчитель таку якусь йому двійку вивів, ніби з "напуском", як штани в халявах!

Федько крикнув: "Замовч!", підбіг і замахнувся на Оленку кулаком.

Оленка зблідла й завмерла. Губи в неї засмикались, а не заплакала — стрималась. Тільки промовила:

— Отакий ти! Із зоології двійка, а замахуєшся!

А мати йому:

— Стидайся! Парубок уже: на голові "бокс", халяви одгорнуті, штани з напуском, а маленьку сестричку хотів ударить. А вона тебе так любить.

— А чого вона двійкою очі коле? Хай спробує сама зоологію...

— А що там такого, в зоології! Що тебе спитали?

— Про корову!

— Що ж ти, корови не бачив? — підскочила Оленка.

— Про коров'ячий шлунок спитали! А він — трудний! — прогув Федько.

— Чим трудний?

— Складний дуже! Аж чотири частини має! Я три пригадав, а четверту забув...

— Як? — зацікавилася мати.

— Та як? Сказав про рубець, про сітку, про сичуг, а про книжку в коров'ячому шлунку забув. А Петько Чорний хотів підказати та й показав мені книжку, а я думав, що зошит, і бовкнув: "зошит!". Ну й — двійка!

Мати сумно похитала головою:

— Частіше треба у книжку дивитися!

— Ат! — махнув рукою Федько.

А Оленка приснула й у подушку головою:

— Федько Зошит!

Федько дуже не любить, коли його Оленка зошитом обзиває.

Про вірш

Іронічно-співчутлива сатирична мініатюра з підзаголовком «Сумний жарт», що висвітлює трагікомічні митарства хронічного другорічника та інфантильний пріоритет зовнішнього чепуріння над навчанням. Пафос твору коливається між лагідним народним гумором і щирим докором щодо знецінення підлітком батьківської праці заради фальшивого дорослого шику.

Історія

Твір написано та опубліковано на зламі 1930–1940-х років, у період, коли радянська школа активно пропагувала обов'язковість семирічної освіти та розгортала ідеологічну боротьбу за підвищення навчальної дисципліни. Остап Вишня, майстерно відчуваючи реальні соціальні суперечності доби, звернувся до теми шкільного побуту, де дефіцит товарів першої потреби контрастував із дитячими забаганками.

Для творчої еволюції гумориста цей «сумний жарт» став прикладом майстерної педагогічної сатири: відійшовши від суто політичних фейлетонів 1920-х, автор фокусується на родинній етиці, де за батьківські копійки ведеться драматична боротьба між першокласницею, яка потребує взуття для школи, та старшим сином-ледарем, що дбає лише про модельні халяви.

Форма

Жанрово це класична новелістична гумореска-усмішка з виразним підзаголовком «Сумний жарт», що задає двоплановий регістр сприйняття — сміх крізь невидимі сльози. Композиція побудована на поступовій градації: від пародійно-епічного опису «штурму» класів до портретної деталізації юнака й напруженого психологічного діалогу з матір'ю.

Оповідна манера спирається на розмовну стихію, сповнену пестливо-іронічних слів («сердега», «бідолаха»), метафоричних альпіністських порівнянь («ніби на Ельбрус видирався») та колоритних деталей перукарського шику («бокс», «косо, тільки трішечки»). Емоційною кульмінацією стає плачливий шантаж «Ма-а-мо, чоботи!», що оголює моральну незрілість персонажа.

Як читати

Художній світ гуморески вибудовується навколо сатиричного контрасту між фізіологічним дозріванням і повною інтелектуальною та моральною незрілістю Федька Лугового. Образ другорічника, у якого вже ростуть чорняві баки та вуса, але який застряг у початкових класах, набуває майже гротескного звучання: шкільна лава виявляється затісною для дорослого парубка, котрий замість книжки марить хромовими чобітьми на білій підклейці.

Комічне тут трансформується з дотепного глузування над навчальними потугами у морально-етичний конфлікт. Остап Вишня віртуозно передає споживацький егоїзм хлопця, протиставляючи його тихій батьківській турботі та потребам меншої сестрички Оленки, для якої купівля звичайних черевиків важить не менше, ніж Федькові чепурні забаганки.

Символіка нових чобіт уособлює фальшиву статусність і показуху, характерну для сільського чи містечкового міщанства, тоді як образ «туристської бази» в четвертому класі висміює абсолютну зневагу до знань. Гуманістичний зміст твору полягає в заклику до совісті, відповідальності та поваги до важкої праці батьків.

Теми: усмішка · шкільне життя · виховання та родина · іронія · сатира на ледарство · український гумор

Усі поети