Капітан і гарпунник

Остап Вишня

I

Наталочка, біленька дівчинка, така непосидяща, рухлива та прудка, зібралася з мамою їхати в Крим, до Євпаторії.

Наталочка дуже була весела, раділа з цього, через скакалку підстрибувала й приспівувала:

— В Євпаторію! В Євпаторію! Море, море, пляж! Море, море, пляж!

Грай, розумний собачка з чорною мордочкою та довжелезними вухами, і собі підскакував за Наталочкою, хапав її за платтячко й гавкав.

Наталочка любила Грая, їй шкода було залишати його в Києві і їхати без нього в Євпаторію, і вона просила маму:

— Мамочко! Давай візьмемо Грая з собою в Євпаторію! Він там буде в морі купатися, на пляжі лежати!

— Грая ми не візьмемо, бо йому там буде дуже жарко! А потім Грай має їхати з татком на полювання, бо він собачка мисливський і має виносити з озера дику качку, як татко її заполює!

Наталочка засмутилася:

— Ой, шкода, що Грай з нами не поїде! Я за ним сумуватиму. А як би він там на сонці засмалився!

Мама засміялася:

— Наталочко! Собачка не може засмалитися на сонці, не може загоріти, бо шерсть на сонці не загоряє. Загоряє й чорніє тіло, а не шерсть.

— А ми його пострижемо!

— Ну, ти в мене вигадниця!—махнула рукою мама.— Ми без Грая в Євпаторію поїдемо. Тобі треба добре влітку відпочити, здоровенькою, кріпкою бути, ти ж знаєш уже, що восени до школи йдеш!

Наталочка застрибала ще дужче:

— До школи! До школи! До школи!

Наталочка з нетерпінням чекала, коли вже вона піде до школи, і все розпитувала старшого брата Аліка, чи хороша в неї буде вчителька, не сердита.

Алік уже перейшов у четвертий клас, учився на відмінно, був дуже серйозний і слухняний хлопчик.

На Наталоччине запитання, яка в них буде вчителька, він одповів так:

— Як будеш учительки слухатися, як будеш відмінно вчитися, твоя вчителька ніколи не буде сердитою!

— Моя вчителька ніколи не буде сердитою. Ось що! — проказала Наталочка і ще веселіше застрибала через скакалку.

—— Наталочка! — гукнула мама. — Ти б уже складала свої речі, іграшки, все, все, що ти маєш брати в Євпаторію! Алік уже зібрався!

Наталочка побігла сходами до квартири, а за нею наввипередки помчав Грай.

II

У Наталочки була подружка Шура.

Наталочка і Шура були однолітки, ходили разом у дитячий садок і товаришували одна з одною.

Прибігає Шура до Наталочки, весела, грайлива:

— Наталочко! А ми з мамою кудись їдемо!

— І ми з мамою теж кудись їдемо! — відповіла Наталочка.

— Куди?

— А ви куди?

— От і не вгадаєш, куди ми.

— А ти думаєш, що ти вгадаєш, куди ми?

— Ну, скажи, куди ви!

— Ні. ти перша скажи, куди ви!

— Ми з мамою їдемо... — Шура зупинилася. — їдемо... От угадай!

— Ну, куди? Ти ж уже почала говорити!

— Ми з мамою їдемо... їдемо... У місто-герой!

— Знаю,— підскочила Наталочка. — В Сталінград!

— От і не вгадала!

— В Ленінград!

— От і не вгадала!

— В Севастополь!

— І не в Севастополь! Хоч і недалечко від Севастополя, а не в Севастополь!

— На Чорнім морі?

— На Чорнім морі.

— Уже знаю! Уже знаю! В Одесу! — застрибала Наталочка.

— Вгадала!.. А ви куди? —знов запитала Шура.

— Ми з мамою їдемо в Євпаторію! Ось куди ми їдемо!

— Так Євпаторія не герой! — скривилася Шура.

— А в Одесі море глибоке. А в Євпаторії, мама казала, ідеш у морі, далеко-далеко йдеш, і все мілко-мілко...

— А я,— сказала Шура,— як повернемося з Одеси, в школу ходитиму.

— І я ходитиму! А ми попросимо, щоб нам в одну школу ходити. Добре?

— Мама сказала, що вона в ту .школу мене запише, куди й тебе.

— От здорово буде! Я тобі тоді розкажу, що треба робити, щоб учителька ніколи на нас не сердилася! Мені Алік розказав!

— А що?

— Хай потім. Тепер мені треба до Євпаторії збиратися.

III

Наталочка з мамою й Аліком поїхали в Євпаторію.

Наталочка купалася, заходила в море далеко-далеко, а як припливав до Євпаторії пароплав, розпитувала в мами, звідки він пливе, куди. Наталочка дуже полюбила море...

На пляжі мама познайомилася з жінкою-інженером, що приїхала відпочивати після будівництва Волго-Донського судноплавного каналу імені В. І. Леніна.

Жінка та, її звали Віра Павлівна, розповідала про будівництво каналу, про те, як радянський народ здійснив давню-предавню мрію народу нашого — з'єднати дві великі російські річки Волгу й Дон.

Віра Павлівна розповіла, що Волго-Донський канал тепер з'єднав аж п'ять морів.

Віра Павлівна погладила Наталочку по голівці:

— Тепер, Наталочко, з Євпаторії, з Чорного моря, ми з тобою можемо попливти пароплавом аж до Білого моря! Он як!

— А хто водить пароплави й кораблі? — запитала Наталочка.

— Капітани! Морські капітани!—відповіла Віра Павлівна.

— Мамочко! Тьотю Віро! — твердо заявила Наталочка. — Я буду морським капітаном. Я водитиму пароплави й кораблі.

IV

Повернулася до Києва Наталочка з Євпаторії, а Шура — з Одеси.

Наталочка розповідала Шурі про Євпаторію і про те, як проїхати з Євпаторії Волго-Донським каналом аж до Білого моря.

А Шура розказувала Наталочці про місто-герой Одесу, про те, як вона бачила в Одесі китобійну флотилію "Слава", познайомилася з Людою, донькою гарпунника із "Слави", який гарпуном з гармати стріляє в Антарктиці величезних голубих китів. І як Людин татко зловив птиць-пінгвінів і подарував їх дресирувальникові Дурову, і тепер пінгвіни виступають у цирку як артисти.

— Я буду гарпунником! — заявила Шура.

— А я морським капітаном! — одповіла Наталочка.

V

Коли мами привели Наталочку й Шуру першого вересня до школи, Наталочка принесла до шкільного природничого кабінету багато камінців і черепашок, шо їх вона поназбирала на березі моря в Євпаторії, а Шура привезла з Одеси морську черепаху. Обидві вони піднесли вчительці Ганні Петрівні букети квітів.

Ганна Петрівна, ласкаво посміхаючись, запитала:

— Ким же ви, дітки, хочете бути?

— Морським капітаном! — сказала Наталочка.

— Гарпунником! — заявила Шура.

— А ти не боїшся китів? Вони ж величезні! — засміялася Ганна Петрівна.

— А я пінгвінів ловитиму! — одповіла Шура. — Вони менші!

— Щоб стати капітаном або гарпунником, треба вчитися на відмінно! — сказала Ганна Петрівна.

— Єсть учитися на відмінно! — відповіли Наталочка й Шура, ніби справжні моряки.

Про вірш

Сповнене ігристого гумору та дитячої безпосередності оповідання змальовує радісне очікування життєвих відкриттів — подорожі до моря, дорослішання та першого походу до школи.

Історія

Твір належить до дитячої збірки оповідань Остапа Вишні середини 1950-х років («Оля», «Дідусь-мисливець» та ін.), створеної в період хрущовської відлиги, коли письменник дістав змогу писати про прості, світлі радості родинного побуту, не обтяжуючи сюжет жорстким партійним пафосом. Повоєнна культура відпочинку в Криму (зокрема дитячий курорт Євпаторія) якраз набувала загальнонародного значення як простір здоров'я й безтурботності.

У цьому творі виразно прочитується й автобіографічний підтекст: пристрасть самого Остапа Вишні до полювання, природи, мисливських собак (його спанієлів і сетерів) та вміння вести зворушливий діалог із дітьми. Мисливський пес Грай і атмосфера зборів на відпочинок списані з натури власного сімейного життя письменника та його близького оточення.

Форма

Жанрово твір є класичним дитячим гумористичним оповіданням із динамічною подієвою канвою та психологічно достовірним відтворенням манери мовлення шестирічної дитини. Композиція тримається на живих діалогічних репліках, сповнених експресивних вигуків, тавтологічних приспівів («Море, море, пляж!», «До школи! До школи!») і моторного руху персонажів.

Оповідь розгортається у невимушеній розмовній тональності, де авторський голос зливається з доброзичливим батьківським поглядом. Гумористичний ефект досягається через несподівану дитячу логіку Наталочки, що розбиває дорослі раціональні аргументи материнських настанов (пропозиція підстригти собаку, щоб він «засмалився на пляжі»).

Як читати

У центрі твору — колоритний психологічний тип дитини-непосиди, для якої навколишній світ є суцільним майданчиком для свята й фантазії. Наталочка перебуває на переломному етапі життя: між безтурботним дошкільним віком і першим кроком у навчальну дисципліну, проте обидва береги буття (і морські канікули, і майбутня школа) сприймаються нею з однаковим тріумфуючим захватом.

Комічне у творі має форму теплого, лагідного родинного гумору. Дитячий егоцентризм Наталочки позбавлений будь-якої корисливості — він живиться безмежною емпатією до собаки Грая, якого дівчинка наділяє людськими бажаннями засмагати й купатися в морі. Паралель між дитячим світом та мисливським обов'язком собаки («виносити з озера дику качку») вносить типовий вишнівський колорит замилування братами нашими меншими.

Твір випромінює глибоке життєствердне світло: у ньому немає конфлікту, але є психологічна повнота щасливого дитинства, де любов батьків, дружба з твариною і спрага до пізнання світу творять досконалу душевну гармонію.

Теми: дитяче оповідання · лагідний гумор · щасливе дитинство · Остап Вишня · родина і тварини · перший дзвоник

Усі поети