Походження світу

Остап Вишня

(Наукова праця. Власне, науково-популярна)

--------------------------------------

Раніш на землі не було нічого. Власне, не "на землі" не було нічого, а взагалі не було нічого... І землі не було. Порожньо скрізь було... Ну, ні вийти тобі нікуди, ні виїхати...

Був бог... Сам господь Саваоф... Де він був — невідомо... Але був... Був він ніде... Тоді не було нічого, а на цьому нічого сидів бог... Літав... Де літав — невідомо... Бо тоді повітря не було... Але літав, бо на те він бог... А раз він бог, значить, він міг літати, хоч і ніде було літати... Літав-літав, бо, куди не подивиться, — темно... Чорно скрізь... Хоч і того "скрізь" не було, бо не було нічого... Темно богові, хоч тоді й темноти не було, бо темнота з'явилась тоді, коли вже взнали про світло... Порожньо було, хоч і порожнеча з'явилась тоді, коли вже знали про непорожнє...

Одне слово, остогидло богові літати в чомусь, чого не було... Подивиться б, де літаєш, — не можна, бо нема на що дивитись, а дивитись хочеться, хоч і хотіння тоді не було... Становище безпорадне, хоч і становища тоді не було.

Озирнувсь бог на всі боки, хоч і боків тоді ніяких не було...

Одне слово, як гаркне бог:

— Хай буде ясно!

Це був перший день, хоч і днів тоді не було. І стало ясно... Ясно-ясно...

Подививсь бог — ясно... А не видко нічого, бо ні на що було дивитись... Дививсь-дививсь бог...

— Що ж, — мовить, — і далі літати?! Крила болять, хоч і крил у його не було...

— Треба, — говорить, — квартирю собі шукать!.. А де її найдеш? Житловідділів тоді не було... І, ти, лиха година! Та як гаркне:

— Хай буде небо! Хай буде твердь! Як закрутилось-закрутилось-закрутилссь (хоч і крутитись не було чому), і викрутилось небо... Викрутилось і повисло вгорі, хоч і гори тоді не було... Викрутилась і земля. Твердь!

Полетів тоді бог на небо, сів (хоч і сідати було ні на чому), погладив бороду й каже:

— Ну, тепер справа на всі сто відсотків піде.

— Ану, — говорить, — земля — праворуч, а вода — ліворуч! (Хоч і води тоді не було)... Відокремив він воду від землі...

— Ану, — говорить, — земле, рости рослини різні! Як попер спориш, як попер із землі подорожник! Почали дуби, ясенки, берези рости... Ростуть, і ростуть, і ростуть. І досі ростуть... І сонця нема, а вони ростуть...

— Ростете?— питає бог... — То ж бо то й є! Ну, не турбуйтесь — зараз сонце буде! І місяць зараз буде! І зірки будуть!

Махнув бог рукою — справді:

Як засяяло сонце, заблистів місяць, замерехтіли зірки...

Було це вночі (хоч і ночі тоді не було), а сонце світить, і місяць світить, і зірки світять...

Взагалі такого бог наробив, що й досі дивно.

Це був уже четвертий день.

Рахував бог, хоч і чисел тоді не було...

На п'ятий день устав бог, дивиться — води сила, ліси повиростали і хоч би тобі одна рибка, і хоч би тобі одна пташка...

І, ти, б:ій тебе сила божа!

— Ану, — говорить, — заворушись, рибко! Ану, — говорить, — зацвірінькайте, пташки!..

Хвилин через п'ять як вдарила риба, як затьохкав курський соловей. "Закувала та сива зозуля", "Ой сів пугач на могилі", "Летить галка через балку", "Кряче ворон"... Одне слово, риба й птиця пішла...

Шостого дня сидить бог і думає:

"Все є! А людей нема!.. І звірів нема! Хто ж мені свічки ліпитиме? Хто ж мені молебні правитиме?"

Махнув рукою — побігли різні звірята!

А потім ухопив шмат глини, плюнув, замісив, зліпив чоловіка, дунув на нього... Чхнула перша людина та зразу:

— "Слава в вишніх богу!" Здравія желаю, ваше превосходительство!

—— Ні, — говорить бог, — так мене не величай!.. Царських генералів так величатимеш, а мені співай:

"Святий боже, святий кріпкий!.." Лягай, Адаме!

Ліг Адам.

Ухопив бог Адама за ребро... Смикнув... Висмикнув ребро — дунув.

— Получай Єву! А я ляжу спати! Цілий сьомий день проспав бог. А на восьмий день устав, подививсь, похитав головою :

— Ох і наробив же!..

Оце й уся історія про походження світу... Не нова вона, правда, але її останніми часами забувати почали.

Я нагадав-Нагадав для того, щоб не забували... Бо скоро страшний суд, і неприємно буде смажитись на сковороді за те, що забули найголовніші божі справи. Бо все, що бог робив потім, — юринда проти його перших ділов, якими він так прославивсь завжди, нині, повсякчас і на віки вічні. Амінь...

Про вірш

Блискуча пародійно-бурлескна усмішка, що розвінчує біблійний догматизм та міф про створення світу через призму наївної народної логіки, парадоксу та добродушного глузування. Пафос твору ґрунтується на комічному спростуванні схоластики здоровим селянським глуздом і філософією побутової реальності.

Історія

Твір постав у період активної антирелігійної кампанії 1920-х років в УСРР, коли в пресі масово культивувалася атеїстична пропаганда. Проте, на відміну від агресивно-вульгарного агітпропу офіційних безбожницьких видань, гуморески Остапа Вишні на біблійні мотиви уникали плоского глуму, черпаючи силу з багатовікової традиції українського вертепу, різдвяних пародій та бурлескно-травестійної літератури (від Івана Котляревського до селянських апокрифів).

Усмішка публікувалася в періодиці як розділ із гумористичних антирелігійних циклів письменника, користуючись колосальним читацьким попитом завдяки винятковій близькості до фольклорної сміхової стихії та відсутності догматичної дидактики.

Форма

Жанр твору маркований автором як пародійна 'наукова праця. Власне, науково-популярна', що задає травестійно-комічну рамку для всього тексту. Композиція розвивається через послідовне доведення біблійних тез книги Буття до абсурду шляхом буквалізації метафор і логічних тавтологій.

Оповідь ведеться від імені простодушного сільського оповідача, який оперує філософськими категоріями буття і небуття через знайомі побутові поняття ('ні вийти тобі нікуди, ні виїхати'). Текст насичений тавтологічними конструкціями ('нічого, а на цьому нічого сидів бог', 'темнота з'явилась тоді, коли вже взнали про світло'), що створюють неповторний комічний ефект логічного тупика.

Як читати

Комізм твору базується на зіткненні абстрактного космогонічного міфу про креаціонізм із конкретно-чуттєвим, приземленим досвідом людини. Саваоф постає не грізним трансцендентним деміургом, а втомленим мандрівником, що нудьгує від одноманітності порожнечі й страждає від фізичної незручності ('крила болять', 'остогидло літати в чомусь, чого не було').

Філософський парадокс розгортається довкола онтологічної проблеми 'ніщо': автор віртуозно грає семантикою порожнечі, доводячи, що без предметного світу навіть категорії темряви, простору чи бажання не мають змісту. Цей прийом розвінчує релігійну канонічну абстракцію як цілковиту нісенітницю перед лицем матеріального світу.

Твір просякнутий вітальним народним гуманізмом. Сміючись над космогонічною архаїкою, Остап Вишня утверджує цінність реального, відчутного, матеріального земного життя з його сонцем, простором, працею та радістю пізнання, протиставляючи живу природу мертвому догмату.

Теми: антирелігійна пародія · створення світу · народний бурлеск · сміхова культура · усмішка · парадокс і абсурд

Усі поети