Пряма наводка

Остап Вишня

Анікого-нікогісінько не було в бабусі, крім Івасика.

І в Івасика не було ні батька, ні матері, а була в Івасика сама тільки бабуся.

Викохала бабуся Івасика, випестила. І сорочечка завсігди в Івасика чистенька, випрана біленько і червоною заполоччю у хрестики вигаптувана. І волоссячко в Івасика вичесане, і ніжки в нього щовечора тепленькою водицею вимиті.

І як засне, було, Івасик увечері, становиться навколішки бабуся перед царицею небесною:

— Царице небесная, оборони мого Івасика і від недуги тяжкої, і від ока лихого. Один-бо він у мене, однісінький. Спаси його й помилуй! І присноблаженная і пренепорочная! Амінь!

Ріс Івасик. Виріс Івасик.

Уже й десятирічку Івасик закінчує, і в драмгуртку в клубі колгоспному, а найбільше до вподоби Івасикові військовий гурток, і найретельніше вивчає Івасик гарматну справу, артилерію.

А ввечері, було, сидить біля столу Івасик та вголос і вичитує про гармати різні: і про важкі, і про польові, і про зенітні.

А бабуся біля Івасика сидить, на Івасика дивиться, слухає.

— Ой, бабусю, — Івасик усміхається, — слухайте й вивчайте. Щоб знали ви в мене про артилерію все, бо буду я, бабусю, артилеристом, і стидно мені буде, що моя бабуся та в гарматній справі необізнана. Щоб як спитає хто вас про пушку, щоб ви йому все "як з пушки"!

— Де вже мені, Івасику, де вже мені, голубчику!? Читай-читай, любенький. А мені й те серце радує, що біля тебе я, Івасику!

— Ось слухайте, бабусю! Пряма наводка — це коли приціл на об'єкті. Суне ворог, а ви орудіє прямісінько на його… Бах! — і ваших нєт!

— Кого, Івасику, "ваших"?

— Ваших? Ворога нема! Бах — і ворог у клоччя! Пойняли, бабусю? Прокажіть!

— Та бог з тобою, Івасику! Хіба мені воюватися!?

— Прокажіть-прокажіть!!

— Пряма наводка — це коли — бах! — і ваших нєт! У клоччя!

Пригорне Івасик бабусю до себе, притисне:

— Ах, ви ж наводчик мій! — заливається.

* * *

Загриміла Велика війна Вітчизняна.

Як ішов Івасик у Червону Армію, обнімав бабусю, до грудей пригортав, цілував…

— Не жалій, Івасику, ворога, а жалій себе! Не бережи, Івасику, ворога, а бережи себе!

— Е, бабусю, хіба ж артилеристи плачуть?

— Не буду, Івасику, не буду!

Остап Вишня — Точна адреса Остап Вишня — Самостійна дірка Остап Вишня — Лебідь Ще 108 творів → Біографія Остапа Вишні

— Артилеристи: бах! — і ваших нєт! Пам'ятаєте?

* * *

Залізним чоботом поганим топче фашист землю України Радянської.

Уже й у бабусиному дворі по курнику та по хлівах гітлерівець нишпорить.

Нема вже в бабусі пари її овечок, нема підсвинка, нема й п'ятірки курочок, — самий тільки півничок і залишився: заховала його бабуся під припічком, соломою заклала.

Побіліла бабуся, налилися тугою очі…

* * *

Сумні, тужні, чорні два роки фашистського панування.

Придавили вони бабусю, приголомшили, аж поменшала вона, зігнулась.

Два роки чорного туману.

І раптом світлий промінь:

— Наші наближаються! Німців б'ють! Німці тікають!

Погарячішали у бабусі очі, посвітлішало обличчя, розпрямлятися почав згорблений бабусин стан.

Ближче, ближче наші…

Заметушилося фашистське гайворіння у бабусиному селі. Бігають, людей у німецьку неволю хапають. Тортури… Розстріли…

Аж ось наші вже в сусідньому селі.

Тікають німці з бабусиного села.

Востаннє по хатах гасають, грабують, б'ють, палять…

Ускочив і до бабусі в хату єфрейтор. Хижими очима по хаті бігає. Шугає під піл, на піч, під піч.

Шугнув рушницею під припічок — вилетів з криком з-під припічка бабусин півник.

— А-а-а! Донерветер!!!

Згріб півника, давить.

Терла бабуся сіль у макітрі. Зайнялося в бабусі під серцем, запекло. Аж затремтіла вся.

Промайнуло на думці:

"Пряма наводка — це коли приціл прямісінько на ворога. Бах! — ваших нєт!"

Махонула макогоном і фашиста просто в лоб — бах!

Він тільки:

— Вас-вас-вас-вас!

Та й посунувся під лаву. Двічі позіхнув і замовк.

Увійшли в село наші.

Оглядав у бабусиній хаті мертвого фашиста лікар. Подивився і каже:

— Смерть од пролома голови тупим оружієм!

А бабуся:

— І лікар, а не вгадали. Не від пролома голови, а від макогона, прямою наводкою. А орудія справді не дуже гостра, тупа орудія — макогон!

Про вірш

Зворушливе ліро-епічне оповідання з елементами усмішки оспівує материнську самопожертву бабусі, наступність поколінь і духовну готовність юного покоління захищати рідну землю. Твір пройнятий глибоким патріотичним пафосом, світлою ніжністю та гуманізмом.

Історія

Твір створено в розпал Другої світової війни невдовзі після визволення радянськими військами території України та повернення Остапа Вишні до літературної праці. У цей час автор прагнув безпосередньо підтримати дух народу на фронті й у тилу, створивши низку художньо-публіцистичних нарисів та оповідань про воїнів і їхні родини.

Публікація оповідання в періодиці (газета «Радянська Україна» або фронтові видання) виконувала важливу консолідуючу функцію, поєднуючи традиційну для української культури образність родинного затишку із воєнною дійсністю та героїкою фронтового протистояння.

Форма

За жанровою природою це лірико-гумористичне оповідання (нарис-усмішка), де драматичний контекст воєнного часу пом'якшується виразною фольклорно-казковою інтонацією зачину («Анікого-нікогісінько не було в бабусі...»). Композиція будується за принципом поступового зростання героя від ніжного дитинства до фахової військової зрілості.

Оповідна манера спирається на багатство народнопоетичної демінутивної лексики («сорочечка», «волоссячко», «ніжки», «водицею»), ритмізовані синтаксичні повтори та органічний перехід від молитовного шепоту старої бабусі до теплого гумористичного діалогу з онуком-артилеристом («як з пушки»).

Як читати

Художній світ твору концентрується навколо священного архетипу роду та материнської опіки. Бабуся, яка виростила сироту Івасика, постає берегинею традиційного етичного й естетичного світу: біла вишита хрестиками сорочка і щира молитва перед іконою Богородиці стають духовним щитом хлопця, символізуючи нерозривність народного коріння.

Комічне у творі набуває форми винятково світлого, лагідного родинного гумору. Івасикове намагання навчити бабусю премудростей військової балістики й артилерійської термінології створює зворушливу теплу ситуацію, де за жартівливою вимогою знати гарматну справу ховається безмежна любов і прагнення ділитися найважливішим.

Символічна назва «Пряма наводка» працює у двох вимірах: як фаховий артилерійський термін майбутнього захисника Батьківщини і як метафора прямоти, чистоти й моральної безпомилковості життєвого шляху хлопця, виплеканого безкорисливою народною любов'ю.

Теми: усмішка · родина і спадкоємність · патріотизм · війна · лагідний гумор · бабусина любов

Усі поети