Справа, як біля бабиного воза

Остап Вишня

Що таке є вісь?

Це така штука, що в кожному возі вона є. І не одна вісь у возі, а дві — передня й задня… На кожну вісь надівається по два колеса: на передню нижчі, на задню вищі…

Щоб колеса не спадали, на кінцях кожної осі є по кілочку, а щоб не лопнула, то під низом у неї прибиваються залізні підвісники…

Це так — у кожному возі…

А в політиці як?

Політика ж не віз, а віз не політика, отож і осі в політиці трохи не такі, як у возі.

Першу політичну вісь витесали Гітлер з Муссоліні.

Вийшла вона в них довга — од Берліна аж до Рима: на однім кінці Берлін, а на другім Рим — це ніби колеса…

У політичній осі те, що у возі зветься кілочками, — уже не кілочками називається, а сателітами.

А що вісь дуже довга, колеса великі, — то з кожного боку не по одному сателіту, а аж по два…

З одного — Румунія й Болгарія, а з другого — Фінляндія й Угорщина…

Витесали, значить, отаку — вісь "Берлін — Рим", помастили геббель-слиною.

— Позатикай, — кричать, — сателіти та й поїдемо!

Позатикали й поїхали світ толочити…

Їдуть… Спереду стрибають "тигри", "пантери", "фердинанди" — дорогу, значить, прокладають, зверху гудуть "месери", "хейнкелі", "юнкерси" та "вольфи" — вісь охороняють, а вже за ними й під ними вісь рипить.

Попервах люди, зроду-віку такого страховища не бачивши, зніяковіли й почали одступатися…

Вісь їде, гуде, бахкає, свистить, рипить, по дорозі геть-чисто все нищить…

На дорозі село — просто на село, город — на город!

Хати трощить, людей давить.

Одно колесо біля Москви, а друге — біля Сталінграда… Такого попервах та вісь наробила…

А потім люди придивились:

— Та стій, хлопці, може ж, воно не таке уже й страшне!

Заходилися біля тої осі по-справжньому — вона зразу біля Москви в канаву — гуцик!

Гуцик і зразу — лусь: трісла…

Біля Сталінграда рубонули і по осі, і по сателітах — із коліс спиці посипалися, із кілочків-сателітів — тріски…

Тоді вісь — "обратним ходом" пішла.

Та як покотилась, як покотилась — не наздоженеш…

І таке трапилось, що й з возом ніколи в світі такого не бувало: ще й кілочки-сателіти в дірочках стирчать, а вже одно колесо — Рим — злетіло…

Тут би стати й колесо надіти, так непереливки: б'ють, стати не дають. Покотилась на однім колесі.

Летить на підволоці, торохтить, куряву здіймаючи.

А тут і сателіти — кілочки почали випадати…

Випав румунський кілочок, ледь-ледь тримається мадярський, — і то через те, що обривками їх поприв'язувано.

А полагодити не дають: женуть!

А в Геббельса вже й слини не вистачає мастити: рипить вісь так, що на весь світ чутно…

От-от випаде останній кілочок, спаде з осі останнє колесо — Берлін — і в прірву…

Туди й дорога!

Ще славнозвісний Іван Котляревський сказав:

Нехай же та личина люта,

Що нас впровадила в війну,

І ганьбою до всіх надута

Походить більш на сатану,

Що стільки болі причинила,

Що стільки люду погубила,

А в смутний час навтікача…

· · ·

Нехай!

Про вірш

Сатиричний фейлетон викриває безпорадність і неминучий крах військово-політичної осі «Берлін — Рим» та її держав-сателітів. Використовуючи народну метафору селянського воза, Остап Вишня розвінчує міф про «нездоланність» гітлерівської військової машини через призму нищівного українського сміху.

Історія

Фейлетон написано у 1944 році, невдовзі після повернення Остапа Вишні з десятирічного сталінського заслання (Ухтпечлаг) до активного літературного життя. У цей період письменник активно друкувався в газеті «Радянська Україна» та фронтовій періодиці, мобілізуючи свій сатиричний талант на боротьбу проти гітлерівських загарбників.

Твір відображає переломний етап Другої світової війни, коли наступальні операції Червоної армії призвели до розвалу нацистського блоку «Осі», виходу з війни або переходу на бік союзників Румунії, Болгарії, Фінляндії. Публіцистичний контекст визначений необхідністю деморалізації ворога та піднесення духу українського народу в ході визволення території України.

Форма

За жанровою специфікою це класичний публіцистичний фейлетон воєнного часу з елементами народної байки-алегорії. Композиційно твір побудовано за принципом розгорнутого бурлескного зіставлення (традиційний український селянський віз із кілочками та підвісниками проти геополітичної «осі» агресорів).

Оповідна манера спирається на розмовну стихію народного оповідача («Що таке є вісь? Це така штука...», «помастили геббель-слиною»). Саркастична неолексика, фольклорний синтаксис та іронічна дидактика створюють ефект десакралізації та цілковитого одомашнення абстрактних воєнно-політичних концепцій ворога.

Як читати

Художній простір твору базується на прийомі комічного очуднення: глобальна фашистська експансія зведена до рівня примітивної селянської коламаги, збитої докупи брехнею та терором. Замість грізної світової сили перед читачем постає незграбний механізм, де грізні танки («тигри», «пантери», «фердинанди») та літаки перетворюються на метушливий супровід рипучої осі, яка неминуче розпадеться.

Сатиричний пафос спрямований на оголення штучності союзу нацистської Німеччини з державами-сателітами («кілочками»). Використовуючи народну ідіоматику («справа, як біля бабиного воза»), гуморист наголошує на невідворотності історичного фіаско агресорів: навантажений злочинами віз фашизму приречений зламатися на дорогах України.

Гуманістичний зміст фейлетону полягає у ствердженні нездоланності життя над механістичним руйнуванням. Сміх Остапа Вишні тут виступає зброєю психологічного подолання страху перед ворогом, перетворюючи смертоносне страховисько на жалюгідне опудало.

Теми: сатира · фейлетон · Друга світова війна · викриття фашизму · народний гумор · політична сатира

Усі поети