Мені здається: я не жив,
а тільки все збирався жити,
чогось шукав, за чимсь тужив,
бажав комусь весь вік служити;
аж ось і молодість минула,
не живши, втомлена заснула.
І день прийде, як та сльота,
я довгу панахиду правлю:
«Прощайте, молоді літа!
не гуджу вас я і не славлю;
з могили вже вас не добуду,
уже я молодим не буду’.
І в сім жалю мов бачу я:
не мертва молодість, лиш сонна;
невпору ще журба моя,
невпору пісня похоронна!
Ще поживем! Давайте жити,
наново глядати, тужити!…
1885
Філософський роздум про незворотний рух часу, таїну людського буття та пошук духовної рівноваги серед життєвих бур.
Поезія належить до багатого доробку автора (Осип Маковей), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Мені здається: я не жив»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («не гуджу вас я і не славлю») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («наново глядати, тужити») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · сатира і мораль · краса і гармонія · поетичне світовідчуття