Темна нічка. На поверсі
гамір, сміхи, танці йдуть,
через вікна фортеп'яна
звуки ллються та гудуть.
Темна нічка. У підвалі
Ллєсь не звуків — сліз потік:
плаче мати над дочкою,
що слаба кінчить свій вік.
Ні за що ліків купити,
щоб дитині помогти,
а сльозами її годі
перед смертю встерегти.
А я, змучений, на долі
спочиваю в полусні —
плач і звуки фортеп'яна
вснути не дають мені.
На поверсі танці, сміхи,
а там мати сльози ллє,—
ох, ті звуки ріжуть ухо,
ріжуть серденько моє.
Соціальна лірична мініатюра про жорсткий контраст між веселощами багатих на поверсі та горем бідної матері в підвалі, що ридає над помираючою донькою. Настрій — гіркий, співчутливий і тривожний.
Осип Маковей — галицький письменник, поет, прозаїк, критик і редактор кінця XIX — початку XX століття, який розпочинав як ліричний поет у львівських часописах. Його рання поезія розвивалася під впливом Шевченка, Франка й Гейне, чиї твори він перекладав, і поєднувала інтимні настрої з гострим соціальним співчуттям.
Вірш «Думка» належить до міської соціальної лірики, характерної для доби галицького реалізму. Контраст між панськими розвагами й злиднями «підвалу» перегукується з франківськими мотивами кривди та несправедливості, а сама назва відсилає до жанру ліричного роздуму, звичного для української поезії того часу.
Вірш написано семистопним хореєм із чоловічою клаузулою, який у друкованому вигляді зазвичай поділяється на півряддя з чотирьох і трьох стоп. Римуються парні півряддя (йдуть — гудуть, потік — вік, помогти — встерегти), що створює ефект суміжного римування у довгих рядках.
Композиція побудована на паралелізмі: двічі повторений зачин «Темна нічка» відкриває дві протилежні картини — поверх і підвал. Ця симетрія підкреслює соціальний контраст, а фінальна строфа зводить обидва світи в одній точці — у свідомості безсонного ліричного героя.
Вірш будується як діптих. Нагорі — «гамір, сміхи, танці», звуки фортеп'яно, що «ллються та гудуть»; унизу, у підвалі, ллється «не звуків — сліз потік». Дієслово «ллються» поєднує обидва світи, але наповнює їх різним змістом: розвага й горе течуть паралельно, не перетинаючись.
Трагізм посилюється безвихіддю: «ні за що ліків купити», а сльози матері не можуть урятувати дитину від смерті. Маковей не вдається до пафосних закликів, проте сама буденність цієї сцени — ті, хто танцює, не чують плачу внизу, — стає звинуваченням суспільству.
Ліричний герой, «змучений» власною долею, опиняється між двома звуковими потоками й не може заснути. Фінальні рядки «ох, ті звуки ріжуть ухо, ріжуть серденько моє» перетворюють соціальну картину на особисте страждання: співчуття є неспокоєм, від якого неможливо сховатися.
Теми: соціальна нерівність · материнське горе · бідність і безпорадність · співчуття · байдужість світу