І я умію пісню,
умію не одну,
то тихо-милозвучну,
то грімко-голосну.
Я так люблю ті співи,
а я їх сам зложив
у тихі хвилі щастя,
у хвилі, як тужив.
Одна сільський дзвіночок
нагадує мені,
як в сумерку вечірнім
дзвенить у тишині.
А друга сум наводить,
стає понурим світ,
мов вітер хмару кличе
на ясний небозвід.
І зарояться разом
крилатії думки,
бринять, летять і в’ються,
як в пасіці пчілки.
Вони словам вторують,
дають життя і чар,
і цвітом їх вбирають,
як землю пишна яр…
1891
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Поезія належить до багатого доробку автора (Осип Маковей), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: наспівний чотиристопний хорей. Фольклорно-романсовий наспівний хорей із виразною пісенною мелодикою.
Стрункі катрени з чергуванням відкритих і закритих рим. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («І я умію пісню»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («А друга сум наводить») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («як землю пишна яр») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · філософія серця · краса і гармонія