Навесні перегляд війська...
Осип Маковей
Навесні перегляд війська —
боже, що за вид чудовий!
Десять тисячів вояків
залягло майдан військовий.
Шість музик гримучих грає,
трубачі всі трублять гучно,
а вояки, мов немови,
у рядах стоять бундючно.
Сині, жовті і червоні,
чорні, білії відзнаки —
мріють на зеленім полі
різноцвітнії вояки.
Командир найстарший їде,
тут поважаний усіми,
щось храпливо розмовляє
з генералами своїми.
А там ось повози, коні
сяють в сонці величаво,
знуджені пани і дами
оглядають нас цікаво.
Бачу: панночка з повоза
хвилю дивиться на мене,
потім на ряди препишні
і на поле скрізь зелене.
Гарна, панночко цікава,
гарний повіз твій і коні,
ти при собі рій молодців
все держиш, мов на припоні.
Ти приїхала зі скуки
нас, вояків, оглядати;
знай: нічим твої всі чари
против нашої армати!
Бачиш ту гору велику?
Ми єї знесем в долину!
Бачиш ті поля безкраї?
Ми їх стопчем за годину!
Бачиш те велике місто?
Ми єго за день зруйнуєм!
Бачиш пастушка там, вдалі?
Ми єго не нагодуєм...
1893
Про вірш
Антимілітаристський вірш, у якому пишний весняний огляд війська, милування барвистими мундирами й цікавими панночками несподівано завершується гірким визнанням руйнівної сили армії, яка нездатна нагодувати навіть пастушка. Настрій — від іронічного захоплення до похмурої сатири.
Історія
Вірш датовано 1893 роком. Галичина входила тоді до складу Австро-Угорщини, де строкаті полки з різнокольоровими відзнаками, паради й огляди військ були звичною частиною публічного життя. Загальна військова повинність робила армійську службу досвідом багатьох молодих галичан, зокрема й освічених.
Наприкінці XIX століття європейські держави нарощували армії, і в літературі посилювалися пацифістські настрої. Маковей, гострий сатирик і публіцист, звертається до теми з позиції рядового учасника огляду, що дає змогу показати пишноту мілітаризму зсередини й водночас викрити його безглуздя.
Форма
Вірш написано восьмистопним хореєм із цезурою посередині рядка, тобто, по суті, парами чотиристопних хореїчних півряддь. Римуються закінчення довгих рядків попарно жіночими римами (чудовий — військовий, гучно — бундючно, відзнаки — вояки), що створює маршову, бравурну інтонацію.
Друга половина вірша побудована на анафоричному повторі «Бачиш...?», який нанизує похвальби вояка: знесемо гору, стопчемо поля, зруйнуємо місто. Цей риторичний ланцюг увінчується останнім рядком, де та сама синтаксична модель раптом дає протилежний зміст, — так досягається ефект сатиричного удару в кінцівці.
Як читати
Початок вірша звучить як захоплений репортаж: «боже, що за вид чудовий!». Десять тисяч вояків, шість оркестрів, сурми, барвисті відзнаки, що «мріють на зеленім полі», поважний командир, генерали, пишні повози з панами й дамами. Проте вже тут з'являються іронічні деталі: вояки стоять «мов немови», «бундючно», командир говорить «храпливо», а пани й дами «знуджені».
Звертання до панночки, яка приїхала «зі скуки» оглядати військо, переводить вірш у план гордовитої похвальби: усі її чари ніщо проти гармати. Вояк хизується силою армії, здатної знести гору, стоптати поля й зруйнувати місто за день. Ці похвальби поступово оголюють справжню природу війська: це сила нищення, а не творення.
Фінальний рядок «Бачиш пастушка там, вдалі? Ми єго не нагодуєм...» несподівано обертає всю пишноту на трагічний парадокс. Величезна армія, що поглинає ресурси держави, безсила перед звичайною людською потребою. Трикрапка залишає читача з цим гірким висновком, і бравурний марш обертається на тихий докір мілітаризмові.
Теми: антимілітаризм · руйнівна сила війни · соціальна несправедливість · показна пишнота · сатира