Зчорнілі гори небозвід підперли,
підніжжя гір у хмарах застрягли,
у пахощах вогких ліси завмерли,
і сонні мари дебрі налягли.
І сниться горам сторона далека,
де вічним сном страшні пустині сплять,
без гір, без вод, кругом смертельна спека, —
ліси стряслись, збудились, знов шумлять…
1899
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Поезія належить до багатого доробку автора (Осип Маковей), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.
Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Зчорнілі гори небозвід підперли»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І сниться горам сторона далека») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («ліси стряслись, збудились, знов шумлять») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · краса і гармонія · поетичне світовідчуття