Панотчик смачно попоїв...
Осип Маковей
Панотчик смачно попоїв,
поклавсь на софу, взяв часопис,
товсте цигаро закурив
і став читати з Відня допис.
По хвилі скрививсь, позіхнув
і застогнав на всю кімнату:
"Ох! та й обскурне ж се письмо!
Шкода і грошей на сю шмату!"
Він, правда, не платив того
патріотичного податку,
і передплата не прийшла
єму ніколи і на гадку;
та все ж ганьбити міг він всіх,
бо був великим патріотом:
умів балакати, кричать
і обкидати всіх болотом.
І гнівавсь страшно, як коли
єму згадали час заплати,—
таж він, як "свій", газети всі
повинен дармо діставати...
І він читав, і він зітхав:
"Ах, боже мій, які ми бідні!
Ті посли наші — ох, вони
поміж послідніми послідні!"
І чув він жаль такий до них,
як син єго до професорів,
махнув рукою, позіхнув:
"Нема для Русі вже дохторів!"
Аж ось і жінка молода
ввійшла по хвилі в хату тихо
і мужа за рукав взяла —
а він стогнав ще: "Ох-ох, лихо!
Ох, жінко, чом я не посол?
Гонори мав би-м і дієти...
Ті посли наші — ох!.. Шкода,
що не читаєш ти газети!.."
"Встань, Ясю, там селяни ждуть,
вже скликали ділу громаду,
хотять читальні, шпихліра —
тебе запрошують на раду!"
"Хлопи там ждуть?.. Ет, що хлопи!
Се темна, непросвітна маса!
Читальні їм! І ще чого!
Нащо шпихлір, нащо їм каса?!
Скажи їм, любцю, най не ждуть...
Мене так знемогла дрімота..."
Він обернувсь і задрімав
сном неспокійним патріота.
Про вірш
Сатиричний вірш про ситого галицького священника, «великого патріота» на словах, який лає газети й депутатів, але не платить за передплату й відмовляється допомогти селянам із читальнею та громадською касою. Настрій — іронічний, саркастичний і викривальний.
Історія
Осип Маковей був одним із найяскравіших сатириків галицької літератури кінця XIX століття. Як журналіст і редактор він добре знав середовище, у якому патріотизм часто зводився до балачок, і безжально висміював фразерство, лінощі й зверхність частини інтелігенції.
У вірші згадано реалії тогочасної Галичини: посли (депутати) до віденського парламенту, дописи з Відня в українських газетах, а також громадські ініціативи — читальні «Просвіти», громадські зерносховища (шпихлірі) й позичкові каси, які мали допомогти селянам вибратися з бідності. Сільський священник, освічена людина, вважався природним провідником таких справ, тим разючішою є байдужість героя.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом із перехресним римуванням: непарні рядки мають чоловічі рими (попоїв — закурив), парні — жіночі (часопис — допис). Легкий, розмовний ритм добре пасує до сатиричної оповіді й анекдотичної ситуації.
Текст будується як сценка з діалогом: оповідач коментує поведінку панотчика, а сам герой висловлюється вигуками й зітханнями («Ох! та й обскурне ж се письмо!», «Нема для Русі вже дохторів!»). Іронія досягається зіткненням його пафосних слів із дріб'язковими діями, а влучна кінцівка «сном неспокійним патріота» підсумовує весь портрет.
Як читати
Перші рядки малюють сатиричний портрет: панотчик «смачно попоїв», ліг на софу, закурив «товсте цигаро» і читає газету. Він обурюється «обскурною» пресою, але не платить за неї, вважаючи, що як «свій» має отримувати газети задарма. Ця деталь одразу показує, що його патріотизм нічого йому не коштує.
Його «патріотизм» — це вміння «балакати, кричать і обкидати всіх болотом». Він зітхає, що депутати «послідні», мріє стати послом заради «гонорів» і «дієт», тобто платні, і нарікає на долю Русі. Порівняння з сином, який так само ображається на професорів, натякає, що ця модель поведінки передається й новому поколінню.
Кульмінацією стає поява дружини з вісткою, що селяни чекають на нього, бо хочуть читальню, шпихлір і касу. Відповідь «Хлопи там ждуть?.. Ет, що хлопи!» оголює справжнє ставлення героя до народу, за який він нібито вболіває. Він знову засинає, і фінальне «сном неспокійним патріота» звучить як убивча іронія: неспокій цей лише показний, а справжньої праці для народу немає.
Теми: фальшивий патріотизм · сатира на духовенство · зверхність до народу · громадська байдужість · просвітництво