Питалася матуся,
чом я крізь сон сміюся,
а вдень пісні співаю,
роботу забуваю.
Таж се не трудно знати,
матусю, таж не трудно:
дивись, як всюди чудно,
та й хочеться співати.
Питалася матуся,
чом я непокоюся,
а як стемніє в гаю,
в віконце поглядаю.
Таж се не трудно знати,
матусю, таж не трудно:
мені так в хаті нудно,
та й мушу виглядати.
1911
Жартівлива пісенна розмова дівчини з матір’ю, яка дивується, чому донька сміється вві сні, співає вдень і визирає ввечері у віконце. Відповіді лукаво приховують те, що й так зрозуміло: дівчина закохана.
Вірш датовано 1911 роком. У цей період Маковей, досвідчений поет і педагог, нерідко писав легкі ліричні речі у фольклорному дусі, стилізуючи їх під народну пісню.
Мотив розмови дівчини з матір’ю — один із найпоширеніших в українській ліричній пісні. Маковей зберігає його впізнавану схему, але надає йому тонкої гумористичної недомовленості.
Вірш написаний тристопним ямбом із жіночими закінченнями, що створює легкий, танцювальний ритм. У питальних частинах римування суміжне (матуся — сміюся, співаю — забуваю), а в частинах-відповідях — кільцеве (знати — трудно — чудно — співати).
Композиція двочастинна й симетрична: кожна частина складається з материного запитання і доньчиної відповіді з рефреном «Таж се не трудно знати, матусю, таж не трудно». Повтор надає твору пісенної природи.
Мати помічає ознаки, давно відомі народній поезії: сміх уві сні, пісні замість роботи, неспокій і погляди у віконце, коли стемніє в гаю. Усі вони прямо вказують на кохання, але жодного разу не названі.
Доньчині відповіді будуються на лукавстві: «дивись, як всюди чудно, та й хочеться співати», «мені так в хаті нудно, та й мушу виглядати». Вона не бреше і не зізнається, а лише граючись відводить очі — і саме цей прийом становить чарівність вірша.
Рефрен «таж се не трудно знати» звучить подвійно: і як відмовка, і як підказка. Мати, певно, давно все зрозуміла, і читач теж. Твір лишає теплу усмішку й відчуття весняної юності.
Теми: перше кохання · мати і донька · юність · народна пісенність · гумор